21:27

Час, проведений в кав’ярні був із тих, який люди пам’ятають з теплотою в душі. Той, що спонукав забути все на сіті та віддатися приємному спілкуванню, відкинувши проблеми та незгоди на задній план. І коли Крістіан запропонував Яні продовжити їхню цікаву гру на свіжому повітрі, вона швидко погодилася, рухаючись за чоловіком, вже як за старим другом, якому давно довіряла.

- Як Ви думаєте, що про нас думають люди? – запитала Яна з явним зацікавленням, крокуючи вуличкою, нанівець забитою прохожими.

- Ну, - задумався чоловік, - якщо ми продовжимо просто так блукати поруч один біля одного, думаю, вони подумають, що ми – прості знайомі, які тримають шлях в одне місце. В оперу, наприклад, - посміхнувся. – Якщо я візьму Вас за руку, - продовжив свою думку Крістіан, - то вони подумають, що ми - пара. – А якщо я зроблю ось так, - чоловік не тільки схопив Яну за руку, а й швидко притягнув її до свого тіла, опустивши голову до низу та поцілувавши дівчину в губи, при цьому не відчуваючи й каплини збентеження, - вони подумають, що ми з Вами закохані, які не можуть дочекатися моменту близькості, - закінчив свою відповідь після того, як розірвав поцілунок.

Яна заклякла від неочікуваного маневру, а задоволений собою чоловік тільки облизав свої губі, неначе хотів знову відчути на них її смак.

- Даремно Ви це зробили, - хриплим голосом відповіла вона, коли прийшла до тями.

Така спокійна та смілива поведінка була їй не притаманна, хоча, вона вже давно була не дитиною, аби надмірно реагувати на подібні моменти, але… Було якесь незрозуміле “але”, яке на давало їй спокою та шкребло десь на задвірках підсвідомості.

- Невже? – лукаво перепитав Крістіан. - А я думав Вам сподобалося, - продовжив говорити з нотами зухвалості в голосі. - Ви навіть очі закрили та нижню губу прикусили, - описував правдиве. - Явно не від того, що Вам гірко стало.

Чоловік неначе грав з нею та в цій невигадливій грі, в яку можуть грати лише двоє, не тільки підштовхував Яну переступати через власні бар’єри та комплекси, а ще й спонукав захотіти більшого.

- Ви мене бентежите, - зізналася спантеличена дівчина, але з його обіймів не насмілилася вирватися, бо в них було так тепло та спокійно.

- Це добре, - його очі палали іскрами, а посмішка нагадувала задоволеного ситого кота. - Віддайтесь на волю відчуттів, вони, як ніхто, чесні з Вами.

Яна задумалася та прислухалася до своїх відчутті, а коли ідентифікувала їх, то злякалася, не розуміючи, як таке взагалі можливо.

- Господи, - ніби прокинувшись від його чар, дівчина все ж таки відсторонила чоловіка від себе, - що я роблю? – встигла схопитися однією рукою за голову, стараючись десь там віднайти здоровий глузд та зрозуміти, як вона до подібного докотилася, адже незнайомець настільки забив їй баки, що вона навіть забула про те, що давно повинна була отримати посилку на пошті. І це була її реальність.

- Йдете зі мною за ручку, - відповів той посміхаючись та вловивши її долоню, схрестив їхні пальці. - Невже це так бридко? – запитав далі, не давши дівчині змоги вирватися з цього захвату. 

- В тому то і справа, що – ні, - Яна була по-своєму шокована тим, що зараз відбувалося та тим, як реагувало її тіло та психіка на чоловіка, якого вона знала від сили годину – півтори. - І мене це лякає, - зазначила далі, прислуховуючись до шостого чуття та до серця, які в унісон піддавалися чоловічій чарівності та присипляли усі інстинкти самозбереження.

- Не лякайтеся, я не маніяк, - немов би прочитав на дівочому обличчі те, про що вона зараз думала.

- Хочу в це вірити, - хмикнула Яна, і віддалася цьому моменту. - То, що далі?

- Подаруєте мені ніч перед Різдвом?

- Що? – перепитала вона, відчувши схований підтекст у цих словах, але злякалась не тому, що чоловік промовив їх, а тому, що вона була готова увійти у цю річку, не думаючи про наслідки.

- Ніч перед Різдвом має особливе значення, - повільно вів її за руку та відкривав сенс заданого ним питання. - Вона просочена енергетичним потенціалом, який в змозі здійснити найпотаємніші бажання та найзаповітніші мрії. Вважайте, що моя мрія – гуляти з Вами за ручку цілу ніч, - зупинився та подивився на Яну запитально, взявши за обидві руки та сховавши їх у своїх долонях, притягнув до своїх губ та промовив у них, обпалюючи своїм теплим диханням дівочу шкіру. - Будьте так ласкаві допомогти мені виконати моє бажання.

- Таке собі бажання, - хмикнула Яна та відвела приклеєний погляд, аби Крістіан не впіймав її за цим залипанням, - могли загадати щось особливіше.

- А яке Ваше особливе бажання? – від почутого Яна трохи стрепенулася та потемніла на обличчі.

- Яка різниця, - знітилася вона, не в змозі відкрити ту частину душі, яка просочена біллю та спустошена відсутністю надії. - Воно все одно не здійсненне.

- Точно? – перепитав загадково, заглядаючи у вир її сірих очей.

- Угу, - тільки й того, що відповіла вона не в настрої більше говорити на цю тему.

- Ходімо, - притягнув її за руку ще ближче, направляючи у невідомому напрямку.

- Куди? – перепитала Яна, спантеличена тим, як швидко все міняється поруч з цим чоловіком, ніби їм треба все встигнути за цей єдиний вечір.

- Знаю я один особливий спосіб, як загадувати особливі бажання, - не став тримати її в невідані. – Кажуть: збуваються.

- І що ж це за спосіб такий? – слідуючи за поводирем, який цілеспрямовано вів до головної площі міста.

- Ага, - посміхнувся лукавою усмішкою. - Так я Вам і сказав, - не зменшуючи крок, притягнув її руку до себе та поцілував у долоню, від чого у Яни прокинулися полчища мурах, хвилюючи її сонне до чоловіків тіло.