20:11

Ніч перед Різдвом все більше вступала в свої права, проникаючи у серця прохожих чарівною святковою атмосферою. Все місто було прикрашене новорічними гірляндами, освітлювало шлях та відтісняло темряву навіть у душах самих затятих невіруючих у Різдво та його магію. Сніг перестав осипати все довкола, а відсутність вітру тільки допомагала кав’ярням заманити свого клієнта неймовірними пахощами ванільної випічки та смажених кавових зерен.

Відчуваючи щось магічне, Яна ще більше здивувалася коли Крістіан відчинив перед нею двері її улюбленої кав’ярні, в якій час від часу любила посидіти дівчина, посьорбуючи пряний напій.

- Це найкраща кав’ярня у місті, адже його господиня вкладає душу у своє дітище, - промовив новий знайомий, вказуючи на єдиний вільний столик у цих стінах, який неначе чекав саме на них.

- Знаю, - відповіла Яна та пройшла в перед, - сама люблю тут посидіти, споглядаючи за прохожими на вулиці.

- Правда? – чоловік зробив здивований вигляд.

Яна тільки кивнула у відповідь та знявши верхній одяг, повісила його на вішак, який стояв поруч. Дуже швидко справжній джентльмен допоміг їй сісти за столик, і сам присів навпроти, мило посміхаючись.

- Доброго вечора, - защебетала привітна офіціантка у новорічному чепчику, підійшовши до їхнього столику, - щось замовите, чи почекати, поки Ви визначитеся з замовленням?

- Замовимо, - Крістіан взяв на себе ініціативу. – Можна нам, будь ласка, два Ваших фірмових кавових напої з корицею та з яблучними зефірками, і для пані найсмачніший шматок Наполеону, - відповів із знанням справи, а Яна здивовано відкрила очі, від того, настільки точно знайомий незнайомець  потрапив у ціль в її гастрономічних перевагах.

- Зараз зробимо, - відразу відповіла офіціантка та записавши замовлення, розклала ажурні серветки перед гостями їхнього закладу.

- Чому саме це замовлення? – перепитала дівчина, щойно офіціантка відійшла від їхнього столику, аби в короткий термін виконати замовлення.

- В сенсі? – перепитав Крістіан задерши брову та мило посміхаючись, неначе щось приховував.

- Чому саме Ви обрали кавовий напій з корицею та яблучними зефірками і Наполеон для мене? – схрестила руки перед собою та підозріло подивилася на симпатичного чоловіка навпроти себе, чекаючи пояснення тому, як він міг вгадати її улюблені ласощі, якщо не слідкував за нею раніше.

- Елементарно, Ватсон, - посміхнувся не тільки губами, а й очима. – Перше, на що Ви звернули увагу, коли ми зайшли в середину, це була дівчина, яка пристрасно смакувала саме цим десертом. Не думаю, що Вас цікавлять дівчатка, - пограв бровами від чого Яна знітилася. - По-друге, ми з Вами ще з самого початку домовилися про каву з корицею. Моєю нахабністю було тільки те, що я попрохав додати зефірок, аби підсилити особливий смак. Яблучний пиріг з корицею – це далекі дитячі спогади про щасливе Різдво у родинному колі, - завершив свою відповідь і Яна, ніби занурилися у своє дитинство, де і правда був яблучний пиріг з корицею, заново смакуючи ті далекі та теплі відчуття, коли мрії окриляли дитячу душу, та коли ще не було важкого гніту дорослого життя.

- Цікава Ви особистість, Шерлок, - підіграла чоловікові та трохи розслабилася, а коли офіціантка піднесла їм замовлення, взагалі відтанула, насолоджуючись улюбленим смаком.

- Вам подобається? – перепитав після того, як Яна зробила декілька ковтків.

- Так, - відповіла чесно. – Ви вгадали. Це мій улюблений смак.

- Хазяйка цього закладу, яблучний зефір готує сама, використовуючи тільки натуральні інгредієнти, - поділився своїми знаннями у цій справі. - Це велика рідкість у нашому місті.

- Ви так багато про неї знаєте, - Яна поставила чашку на столик. - Напевно Ви добрі друзі.

- Ні, - відповідь прийшла відразу. - Зовсім ні. Просто я уважний, - посміхнувся та зробив декілька ковтків, облизавши губи в соковитій пінці. - Давайте пограємо в гру.

- В яку? – перепитала зацікавлено дівчина, неначе на крючок клюнула і була рада цьому, адже цей Крістіан викликав давно поховані відчуття та емоції, які вона роками старалася сховати від інших та від себе подалі.

 - Он подивіться на ту парочку. Що ви можете сказати про них?

- Ну, - задумалася Яна, роздивляючись пару через столик від них. – Думаю вони коханці, - зробила свій невтішний висновок.

- І чого Ви так подумали?

- Елементарно, Шерлок, - підколола дівчина Крістіана знову, - чоловік приблизно на двадцять років старший за дівчину, у нього є обручка, а у неї – ні. Значить вони не чоловік та дружина. Чоловік ніжно посміхається та часто тримає її за руку, але при цьому нервує, думаю, він боїться, аби їх не застукали на гарячому. То, що скажете? Справилася я зі своєю задачею? – демонстративно опустила голову на бік неначе кинула виклик.

- Абсолютний провал, Ватсон, - відповів Крістіан.

- Ваш варіант, - спокійно відповіла Яна та провела рукою, ніби поступилася місцем, почавши милу трапезу поїдання смачного Наполеону.

- Не все так, як здається з першого погляду і, частіше перша думка є оманливою, - посміхнувшись найніжнішою та найщирішою посмішкою, яку тільки дівчина бачила у житті, він повернув голову до потрібного столику та продовжив. - Це батько, який вперше за довгі роки зустрівся з дочкою від першого шлюбу. Його серце тріпоче від хвилювання та щастя знову побачити її за стільки років та того, що у це Різдво його заповітна мрія здійснилася. Між ними була прірва не тільки в роках, а й з відстані і зараз він переживає, аби все налагодилося та аби вона прийняла його, давши можливість наздогнати втрачене.

Яна задумалася, пропустила слова Крістіана через себе та зовсім по іншому подивилася на пару, вловивши ті щирі батьківські ноти та тріпотливу енергетику, яка бриніла в повітрі та звеличувала особливість цього моменту.