19:13

Годинник показував початок восьмої. На вулиці вже давно потемніло, а Яні ще потрібно було отримати посилку від батьків, в яку ненька вклала в’язані зимові шкарпетки та рукавички – незмінний подарунок на Різдво ручної роботи, в яку та щорічно вкладала не тільки всю любов, а й благословення. Тож, одягнувши теплу куртку та розпустивши своє довге слухняне волосся, вона попрощалася з персоналом лікарні та покинувши акушерсько-гінекологічне відділення, цілеспрямовано направившись за на перед складеним маршрутом.

Перший лапатий сніг у цьому році повільно спускався на землю, покриваючи все довкола рівномірним білосніжним килимом. Люди цілими сім’ями виходили на вулицю аби побешкетувати, пограти у сніжки та зробити снігових янголів. У повітрі пахло морозною свіжістю, відлунням гуляли щасливі окрики, веселий дитячий сміх та ненав’язлива святкова музика.

Казкова картина заполоняла своєю особливою енергетикою, даруючи моменти спокою у цьому святковому галасі, а яскраві новорічні ліхтарики, що заполонили усе місто своєю магією, робили цю казку неповторною. І ця казка, магічним чином зачарувала Яну настільки, що крокуючи тротуаром, минаючи самотніх прохожих та закоханих пар, вона незчулася, як зіткнулася з широкоплечим чоловіком, що йшов їй на зустріч.

Можливо б вона не звернула уваги на зіткнення плечами, що в багатолюдному місті вважалося нормою, можливо б пройшла повз, але справа випадку вирішила інакше. Високий молодий чоловік від зміни траєкторії, незграбно похитнувся та в спробі втримати координацію, став на припорошений снігом лід та послизнувся на ньому, спочатку підлетівши в повітря, щоб за мить зустрітися спиною з холодним тротуаром.

Гуркіт падаючого тіла відлунням відбився в дівочій голові, спонукаючи Яну пригальмувати та повернувшись до місця непередбачуваної аварії, на власні очі побачити її масштаби. В секунду ця картина відтворила в пам’яті нещодавну розмову з Галиною Іванівною, про чоловіків, які не падають з неба. Цей з неба може й не впав, але саме факт падіння здався для Яни доленосним знаком та примусив з цікавістю подивитися на незайомця.

- Ой, вибачте, - підійшла майже впритул, - з Вами все добре? – перепитала далі, вдивляючись в риси обличчя, чоловіка, що лежав на запорошеному снігом тротуарі, в позі зірочки, приходячи до тями від польоту та приземлення.

Хоча на вулиці вже давно було темно, яскраве світло від святкових ліхтариків та неонових вивісок дали змогу добре роздивитися чорнявого незнайомця. Рівні губи, прямий ніс та густі, сумні брови підняті над переніссям, що додавали ще більше відкритості та доброти чоловічим очам, прикрашеним довгими та густими віями. Весь цей святий лик оздоблювала трьох денна щетина та розтріпане волосся, яке довгий час не стригли, але саме це і надавало загальному образу темноокого брюнета, додаткового шарму та романтизму.

- З усього, найбільше постраждала моя гордість, - промовив він приємним голосом, після того, як прокректав нотами прикрощів та незручності ситуації, в яку він потрапив.

Люди то і справа сновигали в різні сторони, проходячи повз, але, як виявилося, ніхто не мав діла до лежачого на проході чоловіка, зовсім не проявляючи цікавості, наче подібне було буденним.

- Ще раз вибачте, - нахилилася Яна до чоловіка в чорному в’язаному шарфу, замотаному поверх сірого шерстяного пальто, - я не навмисне, - подала руку та допомогла незнайомцю підвестися на ноги. - Моє прокляття: летіти не помічаючи нічого та нікого поряд, а Ви просто потрапили під його вплив, - озвучила в голос своє пояснення, вклавши в посил іронію.

- Чому відразу прокляття? – Щойно підвівшись, незнайомець почав обтрушувати себе від снігу, який рясно налипнув на пальто. - Може це чари? – подивився пильно на дівчину і їй здалося ніби і справді щось чарівне відбулося навкруги, адже слух, нюх та зір за секунду загострилися, вловлюючи ноти різдвяних мелодій, відчуваючи запах глінтвейну, мандаринів та молочного шоколаду та на додачу узрівши надприродні яскраві іскри у чоловічих зіницях, що спалахнули срібним вогнем.

Подібне на деякий час ошелешило Яну, від чого вона навіть головою помотала, аби скинути невідому ману, а згодом звернулася до чоловіка, аби порушити дзвінку тишу між ними.

- У Вас точно нічого не болить? – запитала, кліпнувши декілька разів, в думках картаючи себе за те, що останнім часом брала багато зайвих змін та у висновку догралася до галюцинацій, адже магічний блиск в очах чоловіка нічим іншим пояснити не можна було. - Руки, ноги цілі?

- Так, все добре, - відповів незнайомець та мило посміхнувся, від чого Яні на душі відразу стало тепліше.

- Тоді я піду, - промовила далі, зробивши перші кроки до втечі. - Зі святами Вас, - кинула на останок, аби не здатися зовсім нахабною та непривітною.

Яна повернулася та відновила крок, відчувши, що серце почало калатати. Воно ніби стукало до неї, підказуючи своїй господарці про важливість цього моменту, благало зупинитися, але довгонога красуня тільки пришвидшила свій темп.

- Зачекайте, - почулося за спиною, після того, як спантеличена відійшла на декілька метрів у невідомому для самої себе напрямку, і ніби за помахом чарівної палички, ноги зупинилися, як вкопані. Взагалі все тіло працювало проти неї, подаючи неоднозначні сигнали, ніби налаштовувалося на магніт, яким був чарівний незнайомець.

- Що? – перепитала здивовано з трепетом у серці, коли їхні очі знову зустрілися.

- Я напевно поспішив, - загадковий чоловік повільно підійшов поближче, не розриваючи зорового контакту. - Відчуваю, як починає боліти серце з кожним кроком, як Ви віддаляєтеся, - під лукаву посмішку навіть за серце взявся, аби додати драматизму своїм словам.

- О, - неочікувано для себе, Яна щиро посміхнулася актору, який, на диво, однією своєю присутністю розтоплював душевну кригу, якою вона відсторонювалася від чоловіків. - Так Ви – ще той…

- Хто? – посмішка не сходила з чоловічого обличчя.

- Симулянт, - відповіла Яна та прикусила нижню губу, аби її непідконтрольна либа не була такою відвертою.