Частина 7

В печері серед дивних створінь , яких через пару було не розгледіти , дуже незручно знаходитись. Шипіння та лязкіт металу і скреготіння зубів навіювали подорожнім страху. Їхні душі ціпеніли не в змозі поворохнутися,ба навіть злагоджено мислити виявилося складно. На долю секунди усім їм хотілося розвернутися і бігти бодай кудись тільки подалі від цього місця. Природна впертість та дана панові Чорновусу обіцянка, що вони дістануть каменя, затримували втечу . А чого очі не бачать- не слід боятися. Правда ж? Принаймні такою думкою кожен з подорожніх втішав себе. Аж доти вони не вийшли на таку собі площу - осередок жахливої катівні: тут, худющі наче скелети люди заковані у кайдани йшли один за одним до розжарених пателень і казанів. Раз по раз чути плескіт гарячої води , коли черговий чоловік чи жінка лізли всередину, гублячись у пару, який здіймається над чавунним казаном. Деякі люди були настільки виснажені, що падали попід ноги іншим, і ті їх просто чавили не маючи особливого вибору. У кожного тут була своя кара: хтось мав перемістити брилу нагору, що було неможливо, бо вона щоразу котилася назад; хтось лизав розпечений метал язиком або занурювався з головою у кип'яч. А кати - вугільно-чорні рогаті людиноподібні створіння з блискучими очима без зіниць. Вони були схожі на тіні серед молочного туману, який стелився попід ногами. Поодиноке сяйво полум'я виокремлювало моторошні дійства. Чорти встромляли пазурі в грудні клітини грішників і виривали серця,нещадго шматували м'яку плоть знову і знову маючи в розпорядженні цілу вічність.
Наших подорожніх помітив один з чортів і заверещав щосили:
-Живі у Пеклі ,живі у Пеклі скоро будуть мертві!
Любомир і врятований солдат підібралися узявши до рук зброю мотику і ґвинтівку,дівчата ж опинилися за спинами хлопців слідкуючи за кожним рухом пекельних створінь.Ті потроху брали їх у кільце ступаючи тихо -тихо як тіні уночі.
Один дуже високий чорт озвався сардонічно посміхаючись:

- Невже в нас нові гості,завчасно до нас ніхто зазвичай не ходить.

Надто спекотно кажуть-ікла чорта стали виразніші.

- А ми й раді вас вітати, зіграємо партію в кості.- повторює з тим же виразом інший .

Отут для кожного з подорожніх виставили виковані зі сталі стільці і стіл, на якому була різьблена дошка і людські кістки малих розмірів. Грянув удар бича по підлозі, дуже близько від войовничо налаштованих хлопців:

- Не соромтеся, сідайте! - Високий владний голос не терпів відмови,тому нашим друзям довелося підійти і сісти на запропоновані місця.

На сталеві стільці було боляче дивитися не те що просто сидіти,гарячі жорсткі бендюги врізалися в спини і сідниці наших героїв. Їхні розпарені тіла відчували як шкірою котиться піт. Здавалося ще мить і одяг спалахне обпікаючи тіло.  Раз по раз вони утирали собі чоло, на яке скочувались гарячі краплі.

- Ми не гратися сюди прийшли у нас є доручення, яке ми зобов'язалися виконати - каже Любомир розбиваючи гнітючу атмосферу.

- Як цікаво, і що ж воно таке?

- Камінь захований у надрах печери десь поруч - відповідає Стефанія і вказує пальцем в окреслене червоною фарбою місце на карті з зображенням фіолетового каменя.

- Ну-ну , а що ми матимемо натомість?- схрестив руки на грудях головний чорт.
- Чи не думаєте ви прослизнути повз без оплати? - зіщулив очі інший і вишкірився промовивши - Хоча так навіть цікавіше, усі тут домівку собі знайдете.
Затремтіли стільці,на яких наші друзі всілися. Ціпок з'явився нізвідки й обмотався наче змій навколо їхніх тіл. Паніка накрила з головою, природньо наші подорожні спробували звільнитися з кайданів,та яке там, ті стискалися міцніше, викликавши біль у кінцівках.
- Що вам треба ?- вирвалося з вуст Любомира.
- Те, що вам не дістати- життя-буття у вашому світі.з легковажним сміхом донеслося хлопцеві у відповідь Там стільки свобод,роби собі, що хочеш.
- О, придумав обміняємо ваші душі на пропуск у світ-захлопав у долоні чорт.
- Ні! - кричить медсестра . Військовий дивиться вовком на найближчого демона, подумки читаючи молитви. Та все марно у цьому глухому місці. Їхні прохання не були почуті. - Прошу, не варто, давайте все спокійно обговоримо - каже Меланка, попри холодні ноги.
- Ви стільки закликаєте до миру,що не помічаєте безумство сховане у ваших головах .- каже інше створіння,потираючи руки іпідходить до кожного і обнюхує. Він шукає страх живиться ним, як вогонь дровами і киснем. Так йому подобається мучити людей, тиснути на їхню совість і честь.- Ви ладні віддати душу, щоб врешті насититись,вправно знищуючи себе і те, що навколо вас. Навіть ми - чорти не зробили би краще. Один шепіт тут, другий - там - у клітці душа на втіху нам.
- У в'язницю їх, а ви, браття, йдіть на поверхню,розважайтеся! - Закликала головна істота з Пекла . Потемнішало у Пеклі від чисельності чортів , які зібралися відвідати земний світ. Вишикувалася ціла армія,що змінювалася прямо на очах. Чорти ставали людської статури:пазурі перетворювалися на нігті, очі нагадували людські карого , зеленого та блакитньо - сірого кольору зі звичайними круглими зіницями,на головах не стало рогів. Їхні тіла вдягнені у непримітні лахи. Що станеться з нещасним світом як тільки незліченні чорти вийдуть на волю? Страшно уявити.

Друзів потягнули до в'язниці,прослухавши мимохіть їхні масові протести. В чому провинилися??  Піднявши стільці догори ,  з удаваної поваги істоти проводили живих свистом і оплесками. Спускалися кам'яними сходами у щось схоже на шахту чи підвал з нечисленними відгалуженнями. Склепіння з бетону утримувало грубо витесену стелю.

Підвал  був невеличким,але зловісним. Тут вздовж стін розвішані людські черепи,які світилися зсередини. Було вогко ,вода стікала зі стін струмочками іноді потрапляючи у світильники. Вони шипіли затухаючи і через кілька миттєвостей загорялися знов зі чутним клацанням мов світильникова грушка з датчиком ,що реагує на рух. Кована решітка праворуч з лязкотом відчинилася,впускаючи нових бранців. Кайдани перестали їх тримати,натомість решітка у той же час замкнулася і розжарилася до яскраво червоного,вся вода, що потрапляла на неї з коротким шипінням оберталася парою.