Частина 5

Йшли утрьох стежкою до села ,як піднявся вітер, то захиталися через нього дерева. Дощ все не вщухав,змусивши подорожніх човгати ,збираючи підошвами багнюку.Оступилася Меланка об корінець ,що виступив з-під ґрунту. Між листяних та гольчастих покривів ще сховався бурундук,який у ту ж мить видряпався на гілляку,що над головами подорожніх. Золотоволоса дівчина не звикла ходити своїми ногами затнулася-підтримав її Любомир за стан руками охопивши.

Зітхнула вона стомлено :

-До мого дому за вечір доберемося? І сама розуміє,що навряд,то ж бо тому, де її дім не може згадать. З-поміж звуків дощу чути як кіт нявчить попід дверима чиєїсь хати.

Стефанія співчутливо стиснула її долоню у своїй. Підтримати їй було нічим сама за душею на часі не мала нічого крім спогадів,порад від місцевих громадян або плутаних підказок тими ж надані.

-Нічого моя голубонько, зайдемо у хату мою . -подав голос хлопець по інший бік. Туди напевно ближче. -З матір'ю привітаєшся,та ще одного свого героя кудлатого зустрінеш.

-Дякую , Любомире-голос Меланчин як дзвіночок переливався ,нехай дівчина і почувалася знесиленою-то пройде, варто відпочити у теплі та затишку дому рідного. Опиралася вона з одного боку на Любомира ,іншого деколи- на Стефанію.

Ось і хвіртка любої хатини,увійшли наші подорожні; у сінях їх зустрів Чичик,який радісно помахував хвостиком -кручеником і просився ласки добрих рук. Меланка засміялася ,погладила песика по голівонці,той завертівся дзиґою між нею і Стефанією,яка теж привітала його ніжно почухавши за вухами.

Натепер другою відносно черги, зустрічає трійцю Світлана ,що виходить за одвірок та кличе за собою. Проте варто було кинути погляд на Меланку, вона нечувано зраділа,плескнула в долоні:

-Ой, моя рибонько, нарешті додому шлях знайшла!-загребла жінка Меланку в тісні обійми зі словами.

-Проходьте-проходьте не треба стояти на порозі довго. Тут чуєте , вітер гуляє так, що все норовить дах зірвати, удома тепліше. Вона хутко вертається до кухні лишаючи світло в колідорі.Ззовні раптом загуркотів грім .

Собака підтиснувши хвіст забіг до хати,а за ним і люди підтягнулися, залишивши взуття стояти на килимці .

- Саме вчасно я варити холодняку поставила. Приговорює пані Звернигора.

Не думала правда,що буревій нам таку гарну звістку принесе-посміхається Світлана,помішуючи бурякову суміш половником у кастрюлі.-Тільки огірочки порізать і сметанки з холодильника дістати.

-Сиди-сиди Меланко ми впораємося самі-каже Любомир дівчині,яка схопилася було з ослінчика допомагати.Та й впала назад на подушки .

Стефанія стала біля мийки ополоснути дістаний овоч водою і швиденько нарізала той маленькими кубиками .Любомир відкрив банку домашньої сметани, набрав ложкою і порційно у кожну тарелю додав.

П'ять тарелей запашного рожевого борщу були виставлені на стіл у їдальні. Хоча ні ,лишень чотири,п'ята порція для Чичика була поставлена унизу на підлозі.

Ласували усі ,хлібчиком заїдали і насолоджувалися компанією один одного,слухаючи як шарудить дощ за вікном, і гне гілки вітер.

-Сьогодні відпочинемо,а завтра до Петра сходимо: Чичика віддамо та і за путь детальніше розпитаємося-міркує Любомир.

-Це вірно,нема чого поспішати і погода вам про теє каже у свій спосіб-киває Світлана. Хлопець і дівчатка зморені дорогою ,зігрілися та наїлися,вологий одяг на них поступово висихав неприємно прилягаючи до тіла. Буревій згодом вщух поки вкладалися спати . У хаті темно ,тільки свічка продовжує слабко мерехтіти.

Цього вечора Стефанії не наснилося жодного сну, тільки фоном вона чула пісню цвіркунів,які зібралися під самими вікнами.

На душі мир і спокій навіть за тієї умови ,що прокинулася дівчина раненько заставши світанок,який лучився через мереживні фіранки. Цього разу не Стефа прокинулася першою ,а Меланка зі Світланою. Перемовлялися вони тихцем, поки інші сплять про усіляке різне,здебільшого те як і що такого сталося з дівчиною . Обидві були напрочуд раді бачити Стефанію:

-Доброго ранку тобі-усміхається Меланія.

-Як тобі спалося?-справляється про насущне Світлана.

-Доброго. Спокійно, як на морі під час штилю-одповідає Стешка.

-Оце ,добре, бо останнй раз як я тебе бачила дитинко ти явно не доспала . Не турбуйся про те,що було ,а краще думай про теперішнє, поки воно не стало минулим- ніби щось знаючи кивнула жінка.

-От поснідаєте і підете до пана Чорновуса. Ви гостинець йому якраз передасте, ось вишневий штрудель зараз спечемо .

Куховарити разом- весело -це перше що помітила Стефанія,вона готувала вдома не так часто ,вдовольняючись напівфабрикатами. А тут і компанія є ,і продукти всі домашні . По перше -збір пізніх соковитих вишень,отак прямо з дерева руку тільки простягни, і жменька ягід сиплеться тобі в долоню;потім перемити вишні у бідончику з водою.Далі -відколупати кісточки якомога обережніше,щоб червоний сік не витік назовні.

Опісля цього їм потрібно було ретельно вимісити тісто-правду Стешка скаже ,що стала сніговою людиною,бо уся з голови до ніг покрилася у той момент борошном,коли здавалося б просто хотіла "змішати інгредієнти до купи". Сміялися дівчатка з неї по-доброму ,струсили білу насип з маківки та колін і продовжили роботу;тісто валиком розкачали ,вишні гарно розклали і поставили у духову піч пектися. Пішла Стефанія у сад в пошуках м'яти(не один раз бачила як в теле-шоу кухарі майстерно прикрашають смаколики цими круглястозубчастими зеленими листочками-от і сама зголосилась зробить так само). Приєдналася до неї і Меланія рискаючи між трав ще трохи вологих від роси,орієнтуючись на духмяний запах,що лоскоче ніс приємною прохолодою. Вони влаштували коротке змагання, хто перший знайде м'яту. І то була Меланка. Стефанія всупереч собі не зажурилася програшу, а сміялася і раділа знахідці разом.