Частина 4

Прокинулася Стефанія з першими променями Сонця,що сором'язливо зазирають у кімнату.Не знаючи проснулися господарі чи ні ,лежала дівчина на дивані й розмірковувала про найближчі плани.Водні процедури само собою :вмити личко водою прохолодною й рота освіжити ,- але що ж далі робити?Зібрати речі ,які турботливо зашила Світлана; й сніданок їм приготувати?Он хлібчик є; олія соняшникова; молоко та яйця у холодильнику знайшлися-пригостить вона домашніх млинцями. Це чи не єдина страва яку може готувати дівчина сама,окрім борщу звісно.

Стало бути і борошно з цукром, сіль на кухні у шафці лежать; отож змішала дівчина ріденьке тісто ,а пательню на вогонь поставила грітися. Щойно розгорячилася поверхня ллє Стефа тісто половником вичерпане туди. Зашкварчав млинчик, зарум'янився і хоч перший-надто жирний був ,інші такі чудові, хоч на "Майстер -шеф" (або як мати каже -головний куховар) іди та записуйся.

Тим часом прокинулися господарі запахом їжі розбуркані,плетуться позіхаючи до кімнати,так що їх дівчина почула.

- Сніданок майже готовий -повертається до них Стефанія,утираючи масні долоні,черговий млинець от -от діставати буде треба.

- Дитино, така ж ти файна дякуємо тобі,-Світлана підійшла і зупинилась коло Стефи,що останній млинець на тарелю поклала:

-Давай заміню тебе ,чаю приготую чи ти більше каву зранку любиш?

Любомир же дістав кружки з серванту,який при кухні знаходиться супротив входу до кімнати.

-Від кави не відмовлюся ,дякую-одповідає Стеша ,і відходить від плити,звільняючи місце для Світлани,яка відшукавши заварник та сипучого порошку запашної кави, стала замість дівчини до куховаріння.

-Я б не змогла без вас і тут зостатися Світлано,Любомире. Зізнатись ,я скучила за цим відчуттям коли готуєш для когось ,сама радість шлях знаходить.-потім перевівши дух,все ж таки сон,що наснився дівчині справу свою зробив,дослухалася вона поради.Хоча і не знала, чи доречно тепер буде.Її зазвичай егоцентричний склад розуму дав тріщину.

-Я зазвичай каву п'ю,а там, що зготуєте, так і буде-махнула рукою дівчина ,складаючи використаний посуд у мийку.

Тим часом кава у кавнику зварена ,тарелі й чашки розкладені на столі,наливає жінка ароматної кави усім,а Любомир тарелю млинців ажурних ставить так щоб було зручно кожному накладати.

-От поснідаймо і будьмо Меланку визволяти.

Їли мовчки задумувались про найближчі плани. Як відомо людям сказати про плани -лишень Бога розсмішити. І ніби все добре зібралися вони - Стефанії втрапилося кухля ненароком розбити,зіштовхнувши той ліктем.

-Нічого -нічого, то до щастя-похлопала їй по руці Світлана,-нова чашачка знайдеться.А тепер ідіть ,- обіймає вона Стешу й Любомира ,а сама по господарству поратись стала.Узяла Стеша паличку і грушевий пиріг,що у холодильнику до того схований був 

Та коли був уже план складений,виявилося що коваль Тарас ,якраз на шляху їм трапився,варто було їм пройти від хвіртки метрів триста.

-Вітаю пан та панно ,зайдете до мене ?Все одно нам тою ж дорогою іти- моя хатина коло між лісом та яром знаходиться,потім звернете туди, куди вам потрібно.

-У вас є що попоїсти? У нас грушевий пиріг є.

-Прошу не турбуйтеся: я щойно поїв, та дієта в мене сувора,он якого пуза собі наїв-він показує на живіт свій круглий там під курткою наче гарбуз чи кавун сховався,щоки в чоловіка навпаки схудлі, обличчя витончене, очі ясні сіро-блакитні наче небо,яке не могло вирішити у той проміжок часу ,то грозою пробитися,чи перед сонцем відступити-блакить свою визволити.

-Нам би пане Тарасе мотику узяти-веде до справи Любомир.

-У мене там кирка лежить-киває той майже лисою головою і всміхається їм променистою посмішкою. Нехай і не вистачало йому в роті зубів це не значить ,що посмішка його була менш дружньою.

-Просто поговорімо й файно буде-махає рукою дід і продовжує поки вони пліч-о-пліч йдуть:

-Ти Любомирчику стало бути Меланку шукаєш. Я все Катерину свою так само довго шукав,але ж знайшов .Жили як душа в душу 15 щасливих років,аж поки недуг за нею прийшов,тільки спогади про неї та любов до кування тримають мене на плаву.

Розказує їм Тарас, наплівши сім мішків вовни ,а Стефанія з Любомиром сидять лишень та слухають,поки старий до ящиків лізе з дорогоцінностями,що йому деякі у спадок від праотців залишені були. Поки він шукав мотику ,на різні види знаряддя надивилися хлопець з дівчиною,вгадуючи те чи інше призначення подумки.Та траплялися їм і дивні,на що переглядалися обидва між собою,страхаючись запитати коваля.

-А ось вона !-знайшовши інструмент вигукує Тарас -на цьому тижні тую викував, міцна , не зламається- такою і за пошуком діамантів можна піти.

-Дякую любі ,що завітали ,історії мої послухали,то так наука прожитих літ. Більшість доведеться самим як це не прикро, вам треба дізнаватись,йдучи власним шляхом. Кланяються Тарасові наші подорожні і збираються далі йти. Тарас мотику Любомирові дав,та й перестеріг: -Обережно будь,вона заважка як меч і гостра як коса. Краще не лишати її деінде

Чичика вони з собою у похід не брали, на цей раз самі дійшли до лісової поляни туди,де чутно спів пташок і журкотіння річки, сповниненої дощової води. Звірятка лісові ,що об'їдали до того кущик калини(його червоні плоди) розбіглися поспіхом стривожені людьми ,які крізь деревця до цілі йдуть. Стали вони навпроти кущика,дістає Стефанія чарівну паличку і,ще хвилю повагаючись,борючись із сумнівами,що почали гризти з інтенсивністю городньої капустянки, у руки Любомира кладе:

-Ось тримай, скоріш Меланку визволяй-приймає хлопець дарунок цінний з руки Стефанії,що тремтить від почуттів,а раптом вона помиляється і це буде звичайне дерево ,а не Любомирова кохана. Але ж ні, серце заходилося у невимовному передчутті дива ,посперечавшись з голосом розуму . Чи правильніше було б залишити чарівну паличку собі? Знов егоїзм просинається стряхнула дівчина плечима. Вона накриває долоню хлопця своєю ,стискаючи пальці у мовчазній підтримці,щоб заховати власне тремтіння