Частина 3

Йдуть вони уздовж вулиці ,песик попереду біжить обнюхує все. Ан з-під кущів заєць вибіг ,тоді за ним собака побіг ,добре що, на повідочку був. Герої наші тоді повернули, вони зі стежки у ліс коротким шляхом чимчикують, але ж втратив собака слід заячий -поки світло,то й не страшно ,не заблукаєш. -"Та й темряви боятися не слід -це час для відпочинку"- так мовив хлопцеві батько .

Повернулися вони до домівки проходячи повз ,мати Любомирову,яка на городі тим часом порається грядки овочів:моркви,буряки, капусти томати, огірки - та іншої городини,що на задньому дворі висаджені ,-вона доглядає .Син їй води приніс, допоміг врожай водою дістаною зі криниці полити .Любомир узяв зі скрині підв'язки мереживні та погукав Чичика. Пес понюхав Меланкові панчохи ,і побіг із хати,слід певно, що узяв. Стефанія і Любомир,який тримав песика на повідці за ним похапцем рвонули . Ще сонячне світло дня їм у поміч шлях осяяло .Виходять із песиком у подорож вони пізно ,вже п'ята година ще трохи й вечорітиме.

Ан тут у полі зору серед дубів і сосен на березі покритої мулом давньої річки калину помічають ,от дивина,не верба вузьколиста ,а розрослий кущ калини,що червоними ягідками таки манить ,і пес направився туди. Тут їм дорогу бик заступив й роги об калину точить-бодає так,аж гнеться нещасна калина під його натиском донизу. Чичик на вола тявкає ,той до нього розвертається,топче копитами землю й мукає. Роги на пса наставляє- от-от нападе.

-Чичику біжи звідси  - кричать йому, а собака зривається з повідця,розганяється й стрибає на бика. Він ощерив зуби й куснув того за шию. Мукає дикий віл, головою великою трясе,намагаючись надокучливого песика з себе зняти.Та марно,Чичик не здається,лапи у хід пускає,б'є бика. Цуцень вхопився міцно, задніми лапами на рога став.

Тим часом Любомир знімає з себе червону свитку й перед мордою бика змахує:

-Ану сюди давай!кричить він бикові.

Дикий віл полишив песика(той падає болісно і скавчить). Бик же на нову жертву ринув ,копитьма цокаючи так, що земля дрижала(усі відлуння чули перелякалися й птахи, які до того цвірінькали на гілках дерев в окрузі й малі звірятка лісові сховалися хто куди ), і  бик мчить на червоне; до собаки Стефа підбігає на ушкодження перевіряє-нема переломів і крові ,забої мабуть. Здавалося б так важко малому дісталося,але ж ні,Чичик піднявся й навіть хвостом почав хитати й голосно тявкати. Все навколо калини стрибаючи. Тоді перемикає увагу свою Стеша на юнака і кричить.Очі її широкі ,серце закалатало у ритмі барабану :

-Любомире обережно! Але хлопець відстрибує убік саме перед тим як роги бика ледь не встромилися у груди.

Ось тут за мить до того як бик розвернувся, щоб вдарити рогами ще раз, пригадує Стефанія про пиріг ,який вона з собою у пакетик Світланою даний завернула для зручності.

А чи вдасться заспокоїти вола пирогом ? Морок паніки заважав ясно мислити,проте вибору немає. Дістає Стефа пиріг запашний, ламає кусень й жбурляє на землю,акурат між Любомиром і биком. Віл підійшов, понюхав,їсти не став ,проте заспокоївся і своїм шляхом пішов.

А Любомир свитку назад пов'язує й оправляє льняні штані брудом заляпані.

І на Стефанію спогляда,широко всміхнувся до неї:

-Дякую тобі Стефаніє!

-Більше так не роби! Я твоїй мамі обіцяла живим тебе привести-дорікає йому дівчина, як тільки у неї серце на місце стало,так бухкало воно десь у горлі зі страху.

А песик все довкола калини скаче,або і вправду щось знайшов.

-Така ж гарна калина-він сміється втішено й гірко водночас- така ж як моя Меланка.

Стихає його сміх гублячись відлунням серед пагорбів й лісу при дорозі(річка ще неподалік була журкотіла водами уносячи смуток удалечинь).

-У нас на селі кажуть, якщо хтось не дасть раду  з болем ,смутком або нерозділеним коханням ,то на дерево перетворюється.-каже тим часом Любомир,йдучи поступом за Стефанією,вогник Любомирової запальнички єдиний освітив їм шлях,хмарки зібралися у купу на небокраї,накрапував дощ.

-Гех, була б у світі магія ,щоб Меланку відшукати-зітхає хлопець чоло утираючи ребром долоні.

-Любомире ,вона є у куртці моїй! Вигукує раптом дівчина згадуючи про чарівну паличку й на радощах обіймає друга. Той зніяковіло-нервово затиснув губу між зубами. І дивується раптом словам дівчини. Що ж то за прилад такий?Але не встиг він спитатись як Стеша вже мовить:

-До речі як звуть Меланку повністю ?-здогадка ворочалася у голові дівчини,якщо підтвердиться,то й так і добре буде.

-Меланія Вікторівна Калинова. Про що твої думки Стефаніє?-цікавиться Любомир нахиляючи голову вбік як птаха. Здається навколишнє затамувало подих перед майбутнім розвитком подій.

-Слухай Любомире ,я маю здогадки ,що Меланка калиною стала.-ділиться Стефа міркуваннями.

-Повертаймося завтра на світанку до калини, спробуймо Меланку визволити.

-А й вірно ,може це так і є-киває Любомир і посміхається вшир обнадіяний. Ця дівчина не просто так на шляху трапилася і хоч не встигає він за ходою її думок. Нутро шепоче: "повір їй ,це не про бла-бла-бла як бува кажуть".

Йдуть подорожні назад стежкою через ліс вже ніч темна навкруги. Чутно як сова гухкає,цвіркуни стрікочуть.

Тут виходять і на дорогу гравієм присипану,  до хати Звернигорової ,заходять усередину. Матір Любомирова на дивані у вітальні за столиком журнальним сидить й Стешені речі зашиває голкою та ниткою. В родині і машина швейна є,адже Світлана любила створювати одяг,вона сама його робила та й зашивати дірки вправно навчена,майструвала наново.Але ж світло дуже часто вимикали. Варто було їй побачити якусь чудову одежину по телевізору одразу почне майструвати, і рукам праця є , і голові спокій та щастя приносить,як Світлана-кравчиня говорить.Або так гайда створювати личину своїми руками -вона була моделяром за сумісництвом. Одяг Стешений виглядав так,наче його щойно придбали в крамниці відомого Торгового центру.

-Щиро дякую вам ,Світлано!- приймає Стефа одяг з рук жіночих ,торкаючись тканини з рідного дому взятої.