Частина 1

Стефанія Сірко - звичайна молода дівчина ,яка прагнула подивитися світ ,вона не замислювалася багато чому. Ну не сиділося їй у рідному місті і все тут, не бігла вона від матері ,що контролює кожен крок,чи батька який охоче любив розповідати нісенітниці все ще вважаючи донечку за малу,такого собі балакучого суслика в смішних прямокутних окулярах. Стефа любить і молодшеньку сестру - Соломію,але все не має достатньо часу розмовляти, то сестра роботою доктора Дуллітла ( як жартома відгукується Стефанія про її обов'язки ветеринара) зайнята,то сама дівчина зайнята "проектом мрії" .Як би отак взяти цінності і прищепити до рідних. Нам би не завадило пожити як от в Норвегії живуть. Про природу і людей багато там дбають, чом би й нам не спробувати налагодити також ґа?
Їде дівчина у майже порожньму автобусі ,вона з ким тільки сьогодні не віталася бадьорий настрій після активного відпочинку зберігся у її голосі та серці. Єдине тільки приземляло Стефу байдужість і похмурість співбесідників,їхні відчужені погляди зверталися на негоду за вікном. Дощить знов без перестанку. Що сталося? Хотілося б запитати ,але страх маленькими вусиками обплітав язика ,і дівчина замовкла,спостерігаючи як краплі на склі стікають наче чиїсь нестримні сльози.Тьохнуло серце у гіркому передчутті,кінчики пальців захололи варто було останньому подорожньму - старому дідові Панасу вийти з автобуса. Водій голосно оголошує, що висадить на перехресті щойно дощ трохи вщухне. Адже навіть май Стефанія при собі парасольку- змокла б до нитки і потім занедужала. Дівчина промурмотіла згоду,проковтнувши пів слова ввічливого "дякую".
Так от і вона ступає зі сходинок автобусу з маленьким рюкзачком на плечах і валізкою на коліщатках у правій руці. Стефі треба взяти ще один автобус,але місто наче вимерло: жодної живої душі не штурхалося поспіхом на ринку ,на зупинці порожньо,машини не мчать повз,раз у раз тиснучи на клаксон.Не будь дівчина цілком занурена у думки присвячені скорій зустрічі з сім'єю,вона б звернула увагу,"а що мабуть повітряна тривога усіх розлякала,буває". Ах, так , дівчина згадала це ж була першопричина чому пустилася у мандри. Страх перед смертю від ворожих снарядів і зовсім втраченого спокою,навіть жахіття уночі ставали частиною Стешеного життя.І дівчині це не сподобалося,тому й наважилася поїхати до іншої країни. Стефанія вже вкотре наголошувала,щоб рідні поїхали з нею подалі ,хоч трошечки сон собі повернули,але ж ні,усі відмовилися. А вона не наполягала ,простого:
"Щоб було тобі куди повернутися Стешко дорогенька"-цілком вистачило,аби Стефа полишила спробу переконати їх у зворотньому.

Хіба що от після отримання безцінного досвіду Стефанія ладна порушити цю тему знов.

Не будь сумки такими важкими вона б побігла сама додому чи викликала таксі. З останнім вийшли проблема зв'язок обривався варто було натиснути кнопку виклику,і це протягом години! Дівчина особливою терплячістю не відрізнялася,випрохуючи самотнього перехожого викликати таксі.

- Заборонили.Автобуса теж не чекай в кращому випадку через дві години буде, в гіршому- хлопець, у якого вона запитала  обігнув її й побіг собі далі. Дівчина тільки плечима повела , скидуючи навіяну ним емоційну напругу.

Поволі-поволі йшла вона пішки, дуже часто натрапляючи на калюжі,такі собі маленькі озера, що утворилися посеред асфальтованої доріжки для пішоходів.

Її будинок низенький з залізною облупленою хвірткою ,сірий здавалося - забутий,- не видно було світла у віконцях.

А раніше був такий наче пряниковий будинок -  яскравий не схожий на інші (все тому, що батьки у Стефанії люди творчі),оці різьблені фрагменти бузкового та золотавого кольорів на каменистому мурі та боках будинку притягували погляд. А сам будинок був молочно шоколадного відтінку з вкрапленнями "цукрової пудри". Але це те ,що було.Зараз ця сіра споруда виглядала непривітно. Не побач дівчина вицвілий номер 69 на поштовій скринці,то  подумала б, що помилилася адресою.Ключ у дівчини був із собою, тому ввійшла вона без перешкод.

- Агов? - подала голос Стефа-Є хто вдома?

Тиша зустріла її.Дівчина вирішила почекати своїх рідних можливо просто затримуються захоплені зненацька в магазині чи на роботі .Близився вечір завдяки хмарам темрява в один момент накрила місто-привид ,перегорілі дорожні ліхтарі ніхто не поспішав замінювати . Стефанія була обурена,а раптом хтось перечепиться й впаде у відкритий люк. Всередині серця  Стефанії зростало занепокоєння,"де ж усі подівалися? Поговорити нема з ким". Зрештою після зготованої поспіхом вечері дівчина опинилася на дивані, ще утримуючись від сну пролистувала канал за каналом у пошуках новин, але все, що зустрічалося її погляду -сніг та шипіння телевізора.В одному такому здавалося, дівчина побачила проблиск картинки ,де жінка схожа на маму(невисока білява жінка з сірими очима)смажила сирники на пательні. Раптом білий шум посилився, і став фізично відчутний білий зернистий сніг "холодно ,чому так холодно?"-Стефа зіщулилася охопивши плечі руками.

- Вибач- пролунало нізвідки і з усюд: - Мене зазвичай люди не бачать я є час відміряний твоєму місту, тобі і всьому сущому. Ти питалася де твої батьки ? Я покажу тобі.

Білий шум огорнув дівчину, океан рябих цяток прилипав до неї немов справжній сніг аж доти вона не опинилася на власному дворі , тільки от сонце світило безжально, нехай ніяк і не впливало на неї саму,але ж земля навколо неї розжарилася так аж пар йшов крізь тріщинки городнє все пожглося,чорніли й ягідні кущики .

- Як же ж так, чи не було кому води носити? Питається Стефанія невідомо в кого.

Дівчина то й швиденько в дім. Там Соломія коло матері зі стаканом води сидить і змучено зітхає,її скронями по обличчю стікає піт. Вона поволі нахиляє склянку до матері притримуючи їй голову іншою рукою . Мати жадібно ковтає посохлими губами.А тато де? Можливо то було недоречне питання ,авжеж усі знали,що коли-небудь прийде черга і до них,просто сподівалися що удруге таткові битися не доведеться.