Глава 4.2

— Його поранив бик, коли він робив відволікаючий рух своїм плащем, — каже Роза, і голос її тремтить і збивається, вона відводить очі, їй надто боляче дивитися на Мерседес, але й поговорити вона з кимось повинна. Сил немає носити в собі це горе. — На одному з кроків ноги його заплуталися в плащі. Він упав. І тоді бик пропоров йому стегно... Це був його другий бик цього дня. За першого він отримав трофей — вухо... І знаєш, здається, він буде жити, але більше не зможе виступати.

— Можна вважати, що він мертвий, — гірко відповідає Мерседес, і їй насправді шкода свого шанувальника. — Він жив тільки на арені під час вистави, він не мислив іншого. Знаєш, Розо, йому зараз буде потрібен хтось, хто покаже йому інше життя. Хто зможе витягнути його.

— Йому потрібна ти, — мотає головою жінка, і чорне волосся її розсипається від різкого руху, падає блискучим плащем на плечі.

А Мерседес вона здається зараз дуже вродливою — попри червоні очі й тугу в погляді.

— Іди до нього, Розо. Іди і скажи, що я поїхала в Ронду. Ми зараз все одно не зустрінемося — він занадто слабкий, щоб шукати мене. А ти зможеш підкорити його. Я вірю в це. Адже він не мене кохав. Та й чи кохав? Він просто дивився, як я танцюю. Розумієш? Він любив мій танець, не мене, і напевно, саме тому я не змогла відповісти йому взаємністю. Я хочу іншого кохання. І він справді хороша людина. Він чесний і справедливий. Іди ж до нього.

— Але що я скажу? — кидає повний надії погляд Роза. — Хто я така? Просто... його прихильниця. Жінка із задніх рядів на арені. Та, яка приходила подивитися на нього здалеку. Що я йому скажу?

— Правду. Що ти ходила на його виступи. Що любиш кориду. Що цінуєш його талант. І все одно віриш у нього. А там, чим доля не жартує, раптом він зможе знову вийти на арену, якою так дорожить?

Мерседес зараз вірить у свої слова і хоче, щоб Роза зважилася.

— Знаєш, уже знайшлися ті, хто каже, що так йому й треба, — раптом із надломом каже Роза, і голос її тремтить від ледь стримуваної люті. — Ті, хто хочуть заборонити бої биків, вони зловтішаються... Напевно, ти маєш рацію. Йому потрібен поруч хтось. І якщо він прийме мою підтримку, я спробую подарувати йому надію.

— Ти знаєш, можна подати скаргу на тих, хто ображає його. — Мерседес хмуриться — як же дратують її подібні слова про кориду! — Кожен окремий випадок розслідують, і тих, хто дозволяє собі грубості, буде покарано.

— Я подумаю про це, — каже Роза з упевненістю. — І я вже не спущу цього нікому. Спасибі тобі, я навіть не знаю, чи зважилася би піти до нього в лікарню, якби не ти... Спасибі.

— Іди, Розо, він зараз дуже потребує друга.

Мерседес довго дивиться в спину Розі, яка йде довгою вулицею, і їй здається в цю мить, що всі проблеми зникли перед горем цієї жінки.

А ввечері на порозі своєї квартири Мерседес знайде записку і висушену червону троянду. Такі ростуть на її балконі. Таку вона скинула невідомому гітаристу, який співав їй не так давно всю ніч.

А в записці лише кілька слів: — «Післязавтра, "Ель Аренал", Кале де Рондо. Сім». Знамените таблао, засноване років тридцять тому танцюристом Куро Велесом, де столики стоять так близько до сцени, що в такт музиці дзвенять склянки з місцевим вином. Таблао, де на сцену пускають відвідувачів, які хочуть танцювати, місце, де лунає вночі пристрасний спів і шалена музика. "Ель Аренал", у чиїх стінах живе дух дуенде.

Мерседес дивиться на троянду, і в серці її оживає те дивне почуття, яке вона пережила, коли спіймала погляд незнайомця в задушливу ніч, п'янку і спекотну. Ніч, в яку Мерседес закохалася.