Іду за тобою

Епілог

Я сиділа в нашому з Тіною ресторані і роздивлялася сережки, які вони мені з Славою подарували на день народження.

- Й трьох місяців не минуло з твоєї останньої подорожі, а ти знову привезла мені раритет?

- Нііі. Це нові. Зовсім нові з Італії.

Я посміхнулася та миттю їх приміряла:

- Краса!

- Так, тобі неймовірно личить. Вибач, що не з лазуритом. З ним нам заборонили тобі щось дарувати.

- Що? Хто заборонив?

- Я. – Позаду почувся голос, від якого в мене й досі мурахи тупцюють на тілі запальний танок. Поряд присів Дарій і поклав переді мною невеличку коробочку. – Відкриєш?

Я в передчутті одразу почала її розгортати, а коли нарешті відкрила, побачила там розкішний медальйон, посередині якого знаходився чарівний і найпрекрасніший камінь у світі – лазурит.

В мене на очах виступили сльози. Мені довелося пожертвувати своїм каменем, щоб здолати «мисливця». Дарій знав, що подарувати, знав, чого мені бракує.

Я одягла медальйон і поцілувала чоловіка в губи. Камінь на моїй шиї одразу запалав. Дар зі мною. Завжди був і буде.

Кінець.

Олександра Чернобай

Подобається

#386 в Детектив/Трилер
#168 в Містика/Жахи

У тексті є: розслідування, містичні події, загадкова прикраса з минулого

Відредаговано: 01.09.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись