Глава 4

- Котрий з вас мені пояснить, в чому справа? – якщо відверто, мене хоч і зацікавив незнайомець з незвичайним голосом, проте зараз було не до того, він відбирав мій дорогоцінний час.

- Це ви мені поясніть, коли я побачу висновок експерта, а не набір сумнівних припущень? – чоловік простягнув руку до моєї начальниці. Бідолашна Ліна Олегівна, вона одразу зблідла вся. Жіночка невпевнено дістала зі своєї теки з паперами мій висновок і вклала його незнайомцю в руку. А потім неочікувано почала нахвалювати мене, перераховуючи навіщось всі мої заслуги та нагороди.

Цей Дарій, як його назвала начальниця, підійшов до мого стола і жбурнув на нього плід моєї вчорашньої довгої та кропіткої роботи. Ну це вже справжнє нахабство!

- Що ви собі дозволяєте? Хто вас взагалі впустив? Я зараз же викличу охорону!

- Не треба ніякої охорони, Василинка жартує. Вона в нас часом така жартівниця! – Ліна Олегівна підбігла до мене та буквально вихопила слухавку робочого телефону з рук й поклала назад. Вона посміхалася, наче божевільна, і взагалі поводила себе досить дивно.

Чоловік тим часом присів на крісло, що стояло напроти мого, одну руку поставив на підлокітник та підпер нею голову. Він з уважністю мене роздивлявся, попри те, що я поряд і, якби, все бачу.

- Тоді запитаю ще раз, що тут відбувається? – в мене вже почали здавали нерви. Особливо після всіх останніх подій. Добре, я хоч медальйон встигла сховати у кишеню. Щось мій особистий кабінет раптово припинив бути особистим.

- Василинко, пан Дарій – наш клієнт і власник тих кинджалів, які ти вчора оцінювала. До речі, вона в нас завжди все робить вчасно. – Ліна Олегівна наче рекламувала мене, чесне слово! Або ж…виправдовувала?!

- Вчасно, але занадто поверхнево.

- Що ви намагаєтесь цим сказати?

- Я не намагаюся, шановна, а прямо говорю. Я заплатив чималі гроші і бажаю отримати якісну оцінку довірених вам предметів старовини. А ви написали про те, що я міг би й сам в інтернеті прочитати.

Мої брови злетіли вгору. Подібних слів я аж ніяк не очікувала почути. Власне, це перша претензія за весь час моєї роботи.

- Он як? Тоді дозвольте нагадати, що вас ніхто не змушував звертатися до нас за подібними послугами. Це виключно ваша ініціатива. В кожному пункті свого висновку я впевнена і можу його підтвердити.

Чоловік по-діловому склав руки на столі й втомлено видихнув:

- Здається ви мене не чуєте. Мені не потрібне підтвердження вашої писанини. Я хочу знати, кому кинджали належали, для чого їх використовували і чому каміння на руків’ях розташовуються саме в такій послідовності? Коли дасте відповіді на ці три запитання, тоді й позбудетесь мене, а доти – працюватимете виключно з моїм замовленням.

Та що він собі дозволяє?! В мене від гніву аж шкіру запекло!

- Не вам вирішувати, з чиїм замовленням мені працювати, і коли. Я не комп’ютерна програма, яка може ідентифікувати людину за відбитками пальців. Яким чином я повинна вам вказати, кому конкретно належить об’єкт оцінки? Враховуючи, що він не наділений відповідними ознаками, завдяки яким можна було б визначити хоч приблизне коло власників. – Я взяла до рук свій висновок. – Тут написано, що ваші кинджали виготовили на замовлення, бо вони нетипові для звичайних подарунків тих часів. Якщо ті й передавалися у спадок, то ймовірніше, про таке не розголошувалося, бо вони мали якесь особливе призначення. Про це і говорить розташування коштовностей, ніби у порядку зростання, але, наче доповнюючи один одного. Це символізує зміцнення сили та потенціалу. – Я видихнула, поклала висновок назад та повернулася у своє крісло. Весь час, поки говорила, Дарій невідривно дивився на мене. Таке враження, ніби він намагався для себе щось зрозуміти. Та я не експонат, аби так мене роздивлятися. – На мою думку власники кинджалів займалися чимось таємним. Можливо готували палацовий переворот, адже вісімнадцяте століття ними славилося. А можливо вони належали певному об’єднанню, яке володіло секретними знаннями. У будь-якому разі на особу власника  вам чесно ніхто не вкаже.

- Вкажуть. Ви мені і вкажете.

Який самовпевнений невіглас! Та я продовжувала стояти на своєму:

- Ваша зухвалість нікого не цікавить.

- Та звісно Василинка все скаже і допрацює висновок! За це можете не хвилюватися. – Ліна Олегівна увімкнула режим «справжньої керівниці», вже й за мене вирішила. Зараз! Не на ту напали!

- Ліно Олегівно, по-перше, припиніть мене так називати, а по-друге – мій висновок цілком сформований і закінчений, він відповідає всім правилам та в межах моїх професійних обов’язків. Тому я його не доповнюватиму. – А далі розвернулася до чоловіка, чий погляд вже десь в самій моїй крові блукав. – Якщо пану Дарію я не вгодила, він може звернутися до іншого професійного оцінювача.

Чоловік підступно розсміявся. Він підвівся, осмикнув піджака, а потім несподівано наблизився, поставив долоню на стіл прямо коло мене і суворим диктаторським голосом промовив:

- Даю на доопрацювання дві доби.

Мене неабияк розлютило, що він нависає наді мною. Я теж підвелася:

- Я нічого не робитиму!

Дарій вкотре провів оцінним поглядом, а потім з таким натиском зазирнув у очі, що я ледь назад не відступила.