Розділ 12 "Новий дім"

Перші дні після повернення Соломія майже не відходила від мами.
Навіть удень вона іноді раптом замовкала й починала тривожно озиратися, ніби боялася знову побачити темні коридори замку Морвени.
А ночами їй снилися кошмари.
Вона прокидалася зі сльозами й тихо кликала Марка.
І щоразу хлопчик приходив.
Сідав поруч.
Брав її за руки.
І спокійно говорив:
— Це вже не справжнє. Ти вдома.
Тоді Соломія повільно заспокоювалася й знову засинала.
Катерина все частіше помічала дивну річ.
Після розмов із Марком кошмари ніби слабшали.
Наче хлопчик умів забирати страх.
Сам Марко цього не розумів.
Він просто дивився людям в очі — і бачив щось дивне.
Наче сни.
Уривки спогадів.
Кольори.
Темряву або світло.
Іноді він точно знав, чого боїться людина, навіть якщо вона мовчала.
Минув тиждень.
Потім ще один.
Олексій почав їздити по сусідніх селах, розпитуючи про хлопчика на ім’я Марко.
Катерина теж допомагала.
Вони описували його людям, показували старий малюнок, який Соломія намалювала вуглиною — хлопчик із темним волоссям і сумними очима біля дивного замку.
Та ніхто не впізнавав його.
— Може, його привезли здалеку, — казали одні.
— А може, він сирота, — зітхали інші.
Марко мовчки слухав ці слова.
І кожного разу всередині ставало боляче.
Він дуже хотів пам’ятати дорогу додому.
Але в голові лишалися лише уривки.
Річка.
Зоряне небо.
Теплі мамині руки.
І голос.
«Марку, не ходи сам уночі...»
Одного вечора Катерина застала хлопчика на ґанку.
Він сидів, дивлячись на зорі.
Точно так само, як колись Соломія.
Жінка тихо сіла поруч.
— Сумуєш?
Марко довго мовчав.
А потім ледь чутно спитав:
— А якщо вони мене більше не шукають?
У Катерини стиснулося серце.
— Батьки завжди шукають своїх дітей.
Марко опустив очі.
— Навіть через багато років?
— Навіть через усе життя.
Хлопчик нічого не відповів.
Та після цих слів у його погляді вперше з’явилася крихітна надія. 

Настала осінь.
Соломія вже майже не плакала ночами.
А одного ранку сталося дещо дивне.
Сусідка привела до Катерини свого маленького сина.
Хлопчик боявся спати.
Щоночі кричав уві сні й бачив чорний ліс.
— Соломія сказала, що Марко допомагає від поганих снів, — невпевнено промовила жінка.
Катерина розгублено подивилася на Марка.
А той повільно підійшов до маленького хлопчика.
Присів навпроти.
І взяв його за руки.
У ту ж мить Марко побачив сон.
Темний ліс.
Самотню дитину.
І величезного чорного птаха в небі.
Хлопчик здригнувся й відпустив руки.
— Він боїться бути сам, — тихо сказав Марко.
Жінка зблідла.
— Після смерті дідуся він не спить сам у кімнаті...
Марко мовчки подивився на дитину.
А потім несподівано сказав:
— Йому потрібен вовк.
— Що?..
— Не справжній. Дерев’яний.
Тієї ночі Марко довго сидів у сараї Олексія.
І вперше за багато років узяв до рук ніж для різьблення.
Наче знав це все життя.
До ранку на столі стояв маленький дерев’яний вовк.
Добрий.
Сильний.
Із уважними очима.
Коли хлопчик забрав його додому, Марко тихо сказав:
— Поставте біля ліжка.
Наступної ночі дитина вперше спала спокійно.
І саме тоді Катерина зрозуміла:
Марко повернувся зі світу Морвени не просто так.
Ніч залишила йому дивний дар.
Дар лікувати сни.