Розділ 2

Пологи пройшли легко і швидко, дівчинка народилася з округлими щоками і великими очима, вона відкашлялась і відразу ж заплакала, вимагаючи увагу.

Тая прийшла додому втомлена і щаслива. Коли почала розгортати дитину щоб замінити підгузки, Андрій дивився на це дійство з цікавістю:

-Яка вона крихітна! У мене тепер дві принцеси, але, як буде зватися маленька?     

-Назвемо Діана. Нехай принцеса носить царське ім'я.

 У свідоцтві про народження записали: «Діана», а вдома називали скорочено Діна. Дівчинка росла здоровою дитиною і радувала батьків своїми успіхами.

Коли Діні виповнилось два рокі на день народження, Тая подарувала їй кубики з буквами і цифрами мати тільки один раз показала і назвала всіх тварин, що намальовані на кубиках. Надалі дівчинка сама сиділи і довгий час, роздивлялася кубики. Мама лише зрідка ненав'язливі підходила, складала слово намальоване на першому кубику. Так до трьох років Діна навчилася читати. Спочатку називала букви, а потім складала їх в слово, а потім в речення –все як у нормальних людей тільки швидкими темпами.

Коли Діані виповнилося три роки, Тая почала збиратися на роботу, не бажаючи більше сидіти вдома. Їй порадили поступово привчати дитину до дитячого садочку. В перший день Тая залишила доньку тільки на дві години. Руки тремтіли, коли знімала з дитини шапочку, куртку, так надовго вона ще не розлучалася з донькою.

-Мама, не хвилюйся все буде добре!                                                                         

Вона не плакала, тільки верхня губа тремтіла від хвилювання. Тая вийшла з групи зупинилась, притулилась до стіни, і відчула, як стукає у скронях. Так стояли в коридорі, прислухаючись до звуків, що доносилися з групи. Переконавшись, що Діна не плаче, пішла додому.

Прийшовши додому, Тая не могла знайти собі місце, почала поливати квіти перевернула вазу, годувала папугу, порізала палець і кожні п'ять хвилин дивилася на годинник. Вийшла з будинку на півгодини раніше і бігла в садочок так, ніби хтось гнався за нею.

- Спокійно, все буде добре, треба тільки витримати час сьогодні тільки дві години далі буде пів дня, а за тиждень вона зможе вийти на роботу,-умовляла себе Тая.

Діна зустріла її з посмішкою, по дорозі додому, вони обмінювались враженнями.

-Що тобі сподобалось що не подобається в дитячому садку?

 Хитро посміхнувшись, донька відповіла:

-У садочку є багато красивих іграшок,  вихователька весь час кричить, в туалет можна іти коли дозволить вихователька, а їсти, коли няня приносить обід.

-Ти звикнеш,- втішали її мама- мені потрібно йти на роботу і садок це твоя робота, всі ходять на роботу.

-Гаразд, мама, я спробую звикнути.

Наступного дня, Діна була в садочку чотири години .

Коли Тая одягала доньку вийшла вихователька. Напевно щось накоїла, пролетіло в голові у мами. Вона випрямила спину і, приготувалась, захищати доньку.

-Сьогодні ми малювали на вільну тему, і Діана намалювала «самотність».

На фоні вікна стоїть свічки а за вікном ніч, подивіться дотримані всі пропорції, ,як у професійному малюнку якби я не бачила як вона малювала не повірила би що це дитяча робота.

-Дивно чому самотності? Ми весь вільний час проводимо разом: гуляємо в парку, ходимо на атракціони, і раптом самотність у три роки!

-Ви повинні віддати дитину до школи мистецтва, або може навіть до школи особливо обдарованих дітей.

Тая подякувала за пораду і вони пішли додому. На дворі стояла осінь , яка не шкодуючи фарб, розмалювала листя різними кольорами тепла, що спливає. Діна збирала листя, а Тая дивилася на неї і думала: донька завжди мала свої погляди на все, що відбувається і вона не пригнічувала її своєю ініціативою. Може, вона щось пропустила. З одного боку, Діна наполягає на своєму не слухається, і це дратує Таю, але з іншого боку, заспокоївшись, вона розуміє, що рішення, яке пропонувала донька більш раціональне, не шкодить нікому а потім її донька чесна, розумна і талановита в усьому.

Вдома чоловік, почувши про малюнок, не на жарт розсердився.

-Це все твій лібералізм! Нехай донька вчиться, мислити самостійно, не треба на неї тиснути, нав'язувати свою точку зору. Яка може бути точка зору у маленької дитини, тільки та, що сказали батьки!

-Це не так, - намагалася заперечити Тая. - Я дійсно виховую дитину заохоченням за хороші вчинки, не загострюю увагу на негативі і, не бачу в цьому нічого поганого.

-Тобі не приходило в голову, що книги, за якими ти виховуєш нашу доньку - написала людина, щоб заробити гроші, а ти вуха розвішала!

Тая мовчала. Коли пішла агресія краще помовчати, тому що твої слова будуть спотворені і, розраховувати на розуміння марно.

Тая набрала повітря і твердим голосом сказала:

-Книгою не можна керуватися у вихованні дітей, тому що книга одна, а діти всі різні і підходи до виховання індивідуальні. Книга може допомогти розібратися в ситуації, як підказка на уроці : хочеш, повторюй, хочеш, подумай, що сказати.

Коли Тая клала доньку спати, поцілувала її маленьку ручку.

-Давай згадаємо, що було гарного і поганого за день. За все хороше подякуємо Богу, за погане попросимо пробачення.

-Мам, а мій малюнок – це хороше чи погане?

-Хороше звичайно, ти сама чула, як вихователька тебе хвалила.

-А тато розсердився, кричав на тебе.

-Тато тебе любить, просто він хвилюється, хоче захистити тебе.

-Тобто він хвилюється і тому злиться – мені не зрозуміло.

-Спи, будь ласка.

Тільки у вісні Діна почувала себе вільною і щасливою, їй снилися галявина з зеленою травою, квіти з пелюстками, як у орхідеї дивовижного лілового кольору. Вона годувала білочку просто з долоні і слухала як у кроні дерева, співають пташки. Сни Діна могла розповідати тільки своїй новій подрузі Каті.

Пройшло пів року, і Діна не те щоб звикла, скоріше, змирилася з порядками у дитячому садку. Одного разу на прогулянці вона помітила, як Катя дивиться на синичок і, нахиляє голову, прислухаючись до співу пташок.