Розділ ХVІІІ (ч.1)

Його батько заробляв на життя війною. Коли грецький поліс Ольвія збирав військовий похід, то часто запрошували стати до лав гоплітів чоловіків з племені каліпідів, що мешкали за міськими мурами. Випало батьку в одному з незчисленних походів побувати на зборах Піфагорійської гетерії. Взагалі-то ці збори були закриті. Батько опинився там, бо охороняв цей захід від сторонніх очей та вух, адже всі гадали, що цей скіфський дикун не зрозуміє грецької.

Та він зрозумів. Зрозумів мову, а от, про що там говорилось, зрозумів лиш дещицю. Але й цього вистачило, аби він по-новому глянув на все. На світ, на людей, на себе  врешті-решт.

–        Дивись Тимофію, – звернувсь він якось до свого сина. – Доля воїна непередбачувана, все життя залежить від зброї та командування. Тому я хочу тобі іншого життя ніж у мене. В тебе все для цього є.

І батько обережно постукав сина по голові та розповів про казковий світ цифр. Виявляється все навкруги складається з цифр, все можна полічити, ба навіть майбутнє запланувати, аби лиш добре рахувати. Числа – початок всього і суть.

–        А ще ті мудреці, які розповідали про цифри, доводили також за допомогою розрахунків, я не зрозумів як, але висновок чіткий… – батько підняв до гори вказівний палець – …після богів найбільше треба поважати батьків та закони. Закон – цінність, а законослухняність – вища найбільша чеснота громадянина.

Перед тим як піти в похід, з якого вже не повернутись батько придбав корову.

–        Дивись сину, за своє життя корова приведе тобі близько десяти телиць, скільки голів буде в стаді?

–        Нууу… – тягнув малий Тимофій брижачі лоба – … одинадцять?

–        Більше, адже деякі телиці теж приведуть потомство.

Він начеркав на землі лінію – розбив її на десять рівних частин, кожна з яких була роком життя корови, з кожної частини відвів в бік ще одну лінію, які теж поділив на частини, а ті своєю чергою ще і ще. Кожне отелення він позначив двома рисочками, що перетинали лінії, наче роги майбутніх корів.

–        Порахуй всі подвійні рисочки, – хитро примружив ліве око батько.

–        Сорок вісім, здається. – Через якийсь час, спітнілий від підрахунків відповів Тимофій.

Батько мовчав, він чекав реакції сина. Той зрозумівши це продовжив, спочатку повільно підбираючи слова, а потім все швидше і швидше:

–        Тож за життя однієї корови, а це близько п’ятнадцяти літ у мене може бути стадо в сорок вісім корів. Звісно, що не всі будуть корови, будуть і бички, тому нехай буде половина, отже двадцять чотири корови. Але ж у нашому городищі зараз чи з три десятки назбирається рогатих! Так я стану найбагатшим серед одноплемінників, коли мені буде вже аж, вісім та п’ятнадцять, двадцять три роки!

–        Не аж, – засміявся батько. – А лише двадцять три. До того часу всі твої товариші будуть проливати свою кров, бо підуть як і я у військо, аби прогодувати своїх дітей. Ти ж будеш все мати вдома. Бикам теж застосунок знайдеться, наприклад, обробляти землю.

Далі батько повідав про трипільський спосіб обробітку землі, коли кожен третій рік земля відпочиває, що наступного після відпочинку року дає урожай надлишок якого покриває пропущений термін. Про користь від коров’ячого гною, про багато інших корисних знахідок, які вже відомі в сучасному світі, та невідомо коли дійдуть до місцевого люду.

Тимофій виявився здібним та впертим. Працював на своєму земельному наділі, розмножував поголів’я корів, розводив баранів. Вдень працював фізично, ввечері планував. Вирізав на дощечках зрозумілі одному йому схеми, на яких відмічав виконане, виправляв заплановане.

Найтяжчим спочатку було, це ігнорувати насмішки одноплемінників, коли земля залишалась необробленою, чи коли він розкидав коров’ячі млинці. Та з часом насмішки зникли, до нього все частіше стали звертатись за порадою.

Коли йому виповнилось п’ятнадцять він обробляв вже й сусідні земельні наділи. Господарям віддавав їх звичайний урожай – підводи збіжжя, собі ж залишалось ще, щонайменше половина підводи. Стадо, а це вже понад двадцять голів йому пасли хлопці, з якими розраховувався молоком.

Все менше Тимофій працював самостійно, намагаючись привернути до праці інших, сам більше часу приділяв розрахункам. А розрахунки свідчили, що через п’ять років, якщо не знизити темп, він буде чи не найзаможнішим серед сільських мешканців в межах Ольвійських володінь. Через сім зможе придбати торгове місце в полісі, через десять - дім в Ольвії, тоді й розпочнеться справжнє життя. Працювати будуть раби, а він зможе ходити на симпозіуми, брати участь хоча б слухачем, у наукових диспутах, розмірковувати про суть життя, проводити дослідження, одним словом присвятити своє життя справді цікавій справі – софістиці.

Все змінилось, перевернулось з ніг на голову одного ранку, коли замість звичного баранячого блеяння його розбудили людські крики. Лунали погрози, прохання, плач. То були скіфи. Скіфське плем’я налетіло на поселення Тимофія, щоб пограбувати. Майже не зустрівши спротиву, застреливши з луків одиничних захисників, які не встигли й мечі дістати з піхов, скіфи пограбували всіх. Викрали худобу, зруйнували будівлі, витоптали посіви.

А ще вони вкрали у Тимофія мрію. Вибили з під нього тверду опору – батькові слова «Після богів найбільше треба поважати батьків та закони. Закон – цінність, а законослухняність – вища найбільша чеснота громадянина» перетворились для юнака в знущання. Батьків вже нема – мати померла невдовзі після загибелі батька. Закон виявився не захистом, а фарсом. В Ольвії, куди селяни сплачували податки, відповіли, що в казні відсутні кошти для компенсації втрат. Тим більше поселення розташоване за стінами захисних мурів, хоч і в межах володінь поліса. Обурені мешканці звернулись до царських скіфів, яким щорічно платили данину. Та ті відповіли, що не будуть шукати й карати грабіжників, як і не будуть проти, щоб селяни самостійно захищались, боронились від драпіжників. Отже, законослухняність виявилась однобокою чеснотою, коли законослухняну людину стрижуть, як того барана, але не наголо. Залишають дещицю вовни, аби баран не змерз зимою й наступного літа знов його можна було обкарнати.