Глава 17

Уночі прокинувся не одразу.

Сон ще тримав його за краї свідомості.

Йому снилася тітка Єва.

Не події, не слова — просто її присутність. Спокійна, така, якою він пам’ятав її до всього, що сталося.

Вона стояла десь недалеко, ніби в іншій кімнаті, і дивилася на нього так, як дивляться тоді, коли вже все зрозуміли.

— Ти живеш не сам, — сказала вона тихо.

Марк хотів щось відповісти, але голос не слухався.

Він зробив крок до неї — і простір між ними розчинився, як вода.

А потім сон почав зникати.

Різко, без переходу.

Він відкрив очі.

Кімната була темна й тиха.

Поруч спала .

Рівно дихала, спокійно, ніби ніч не несла в собі нічого зайвого.

Марк лежав мовчки ще кілька секунд, дивлячись у стелю.

Потім повільно видихнув і заплющив очі знову.

Зранку Марк прокинувся раніше за Яну.
Сон не виходив із голови.
Тітка Єва рідко приходила до нього уві сні. А якщо вже приходила, то зазвичай її слова щось означали.
Він тихо підвівся з ліжка, щоб не розбудити Яну.
На кухні поставив чайник і замислився.
"Ти живеш не сам".
Звучало просто. Навіть занадто просто.
Але Єва ніколи не говорила зайвого.
За кілька хвилин він почув кроки.
Яна ще сонна зайшла на кухню.
— Доброго ранку.
— Доброго.
Вона сіла навпроти нього й позіхнула.
— Ти якийсь задумливий.

— Мені наснилася тітка Єва.
Сонливість одразу зникла з її обличчя.
— Що вона сказала?
— Лише одну фразу. "Ти живеш не сам".
Яна замислилася.
— Це схоже на неї.
— Ти теж так думаєш?
— Так. Вона ніколи не говорила багато.
Марк усміхнувся.
Саме це й казала тітка за життя.

— Сьогодні засідання буде о третій годині, — сказала Яна, наливаючи собі чаю. — Далі, на щастя, три дні відпочиваємо.

— Нарешті, — усміхнувся Марк.

— Ти так кажеш, ніби тебе змусили працювати без вихідних.

— Останні тижні приблизно так і було.

Яна тихо засміялася.

— Зате тепер зможеш виспатися.

— Не впевнений.

— Чому?

— Бо за три дні опоненти нікуди не подінуться.

Усмішка на її обличчі трохи згасла.

— Думаєш, вони щось готують?

Марк кілька секунд мовчав.

— Думаю, що так. Питання лише в тому, що саме.

Яна задумливо покрутила чашку в руках.

— Знаєш, кілька місяців тому мене хвилювало, чи дочекаюся я свободи. А тепер я хвилююся за долю всієї країни.

— Це називається політика, — хмикнув Марк.

— Тоді мені вона не подобається.

— Мені теж.

На кілька секунд вони переглянулися, а потім обоє засміялися.

Напруга трохи відступила.

Принаймні до третьої години.

Яна й Марк завершили роботу.
До засідання Ради залишалося ще трохи часу, тому вони вирішили перепочити.
Раптом у двері постукали.
Яна підвелася й відчинила.
На порозі стояв худорлявий хлопчина років дванадцяти. У руках він тримав конверт.
— Це вам.
— А від кого? — запитала Яна.
— Від пана Романа Фігеульда.
Вона взяла лист.
— Дякую.
Хлопчик кивнув і швидко побіг геть.
Яна зачинила двері.
— Від Романа, — сказала вона, повертаючись до столу.
Марк підняв голову.

— Дивно. Що там?
Яна відкрила конверт і почала читати.
З кожним рядком її обличчя ставало все серйознішим.
— Засідання переноситься.
— Чому?
— Через протести.
Марк одразу відклав документи.
— Дай подивитися.
Вона простягнула лист.
Марк швидко прочитав повідомлення.
"У зв'язку з протестами біля будівлі Ради сьогоднішнє засідання переноситься на невизначений термін.
Про нову дату буде повідомлено додатково.
Роман Фігеульд".

Кілька секунд у кімнаті панувала тиша.
— Отже, почалося, — сказав Марк.
— Що саме?
— Те, до чого все йшло останні місяці.
Яна сіла поруч із ним.
— Думаєш, це противники реформ?
— Можливо.
— А може бути хтось інший?
Марк задумався.
— Так. Ті, хто вважає, що зміни відбуваються надто повільно.
Яна насупилася.
Останнім часом вона й сама чула подібні розмови.
Хтось радів новим законам.
Хтось казав, що цього недостатньо.
А хтось відкрито заявляв, що рабство треба скасувати негайно.
— І що тепер? — запитала вона.
Марк поклав лист на стіл.
— Тепер нам треба дізнатися, що відбувається біля Ради.
Він підвівся.
— Бо якщо через ці протести скасували засідання, значить, справа серйозніша, ніж здається.
Яна теж встала.
Три дні відпочинку, на які вона так сподівалася, раптом перестали виглядати спокійними.