Глава 5

У двері постукали саме тоді, коли Яна домивала посуд.
Вона здивовано глянула на Марка. Той відклав папери й пішов відчиняти.
На порозі стояла жінка. Втомлена, бліда, у старому пальті. Поряд — хлопець років дванадцяти й маленька дівчинка, яка міцно тримала матір за руку.
— Пане Марку… — тихо сказала жінка. — Ми прийшли подякувати.
Яна завмерла.
Марк помітно напружився. — Не треба.
Маленька дівчинка раптом простягнула йому криво намальований малюнок будинку.
— Це наш новий дім, — сказала вона.
Яна перевела погляд на Марка.
— Ви… купили їм будинок?

Жінка кивнула. — Мене хотіли покарати разом із сином. Пан Марк викупив нас у своїх батьків.
— Але як вас одразу звільнили?.. — тихо спитала Яна.
— Через мене! — гордо сказала дівчинка. — Мені сім!
Жінка усміхнулася крізь втому. — За законом, якщо в рабині є дитина до десяти років, можна отримати звільнення одразу.
Яна повільно подивилась на Марка.
Він лише знизав плечима. — Закон іноді має тріщини. Треба просто знати, де вони.

Після того як Лілія з дітьми пішли, у квартирі знову стало тихо.
Яна мовчки поставила на стіл вечерю.
Марк сів навпроти, потер втомлено очі й лише тоді взяв виделку.
Кілька хвилин вони їли мовчки.
Потім Марк раптом запитав:
— Це в тебе день народження в один із останніх днів весни?
Яна підняла погляд. — Так. Двадцять п’ятого травня.
Він ледь усміхнувся. — А в мене двадцять шостого.
Яна завмерла.
У пам’яті одразу спливли рядки зі старої книги Саулі Фійлі 
“Діти смерті найчастіше народжуються між двадцять п’ятим і тридцять першим днем травня.”
Колись вона читала це як легенду.
Тепер сиділа навпроти людини, яка бачила мертвих так само, як і вона.
— Ти теж це знаєш? — тихо спитав Марк.
Яна повільно кивнула. — Читала в книзі.
— У Саулі Фійлі?
Вона здивовано подивилася на нього. — Ви знали його?
Марк похитав головою. — Ні. Але моя тітка Єва була його дружиною.
Тиша після цього стала зовсім іншою.
Не страшною.
Майже… близькою.

— А хто тебе продав моїм батькам? — запитав Марк.
Яна зітхнула.
— Мій відчим. Він захотів, щоб мама отримала будинок, який мав перейти мені за заповітом тата.
Марк насупився.
— Твій відчим?
— Так.
— Не здивуюся, якщо він і твою матір продав би, щойно вона отримала права на дім, — холодно сказав Марк. — А потім як законний чоловік забрав би його собі.
Яна тихо відповіла:
— Закони дуже несправедливі.
— Саме тому їх треба змінювати.

Вона підняла погляд.
— Ви справді вірите, що це можливо?
— Я б не був у партії, якби не вірив.
— А що за партія?
Марк на мить замовк.
— Поки що тобі не обов’язково знати всі деталі. Але ми хочемо змінити закони Домініону Орвіс.

Раптом Марк підвів погляд від тарілки:
— Ти можеш читати книги з моєї бібліотеки, якщо маєш таке бажання.
Яна на мить розгубилась. Це прозвучало занадто… просто. Занадто не схоже на нього.
— Дякую, — тихо відповіла вона.
Він лише кивнув, ніби це було щось буденне, але не відвів погляду одразу.