Глава 3

Марк не  помітив, що Яни немає в ліжку.
Він просто ліг спати — втома була сильніша за думки.
І сон прийшов швидко.
Тітка Єва стояла так, ніби ніколи не йшла.
Спокійна. Трохи сумна. І водночас жива більше, ніж будь-що навколо.
— Марку, не гнівайся на Яну, вона не навмисно, — сказала вона.
Він напружився.
— Яна розбила сервіз, який ти мені подарувала. Це пам’ять про тебе.
Єва ледь похитала головою.
— Пам’ять про мене — це портрет, який ти сам написав.
Пауза.

Вона подивилася прямо на нього.
— Іди в альтанку. І забери її в дім.
Марк різко прокинувся.
Темрява кімнати була тихою й звичною.
Але сон не відпускав.

Марк зайшов в альтанку й обережно розбудив Яну.
— Ходімо в дім. Я не гніваюся на тебе.
Яна одразу насторожилась.
— А яке буде покарання?
— Вирахую з платні.
Вона на мить завмерла, ніби не повірила.
— Це і все?
— Так.
Яна повільно похитала головою.
— Я вам не вірю. Тому залишусь тут.
Марк подивився на неї довше, ніж зазвичай.
— Ти вперта. Мені такі люди потрібні.
— Для чого потрібні?
Він не відповів.

Просто підійшов, підхопив її на руки й підвівся.
Яна напружилась одразу.
— Поставте мене!
— Ні.
Його голос був спокійний, майже буденний.
Він поніс її до будинку.
Яна не опиралась активно, але всередині все стискалось від страху, який вона не хотіла показувати.
Усередині він поставив її на підлогу.
— Зараз іди у ванну. Гаряча вода. Потім — спати.
Пауза.
— Це не обговорюється.

Він знову ліг спати.
І сон прийшов майже одразу.
Тітка Єва стояла перед ним, ніби чекала.
Спокійна. Знайома.
— Молодець, що забрав Яну, — сказала вона.
Марк не одразу відповів.
— А хіба я міг інакше?
— Ні, не міг, — м’яко сказала Єва. — І вибач за свою різкість. Мене краще слухати… ти ж знаєш.
Марк дивився на неї уважно, ніби намагався втримати цей образ.
— Я завжди тебе слухав.
Єва ледь усміхнулась.
І почала тьмяніти.

Не різко — повільно, як тінь на світанку.
— Тітко… — тихо сказав він.
Але вона вже розчинялась у темряві сну.
Марк різко вдихнув і прокинувся.