Розділ 3

Що ж трапилося з Марго? Ще добу тому вона й уявити не могла, що здатна вплутатися у таку халепу. А зараз дівчина сиділа на побитому міллю чужому одязі і куняла від холоду. Особливо затерпли пальці, їх не рятували навіть в’язані рукавички. Марго згорнулася клубочком, намагаючись ні про що не думати, бо вранці має знайтися якесь рішення. Або її нові друзі повернуться, і вже тільки від Григора залежатиме її подальше життя. Із цими думками вона і заснула.

Розбудило дівчину чи то посопування, чи то похропування. Щось пухнасте м’яко торкалося її руки, намагаючись відігнути край рукавички. Марго не боялася щурів, у неї в дитинства навіть біла миша кілька років жила. Але якщо зараз щур справді прийшов відвідати полонянку, то хай не нарікає, коли від її крику у нього станеться серцевий напад.

Намагаючись не рухатись, Марго розплющила очі, кліпнула, не вірячи побаченому, але дивина не зникла. Біля її руки вовтузилася пухнаста істота, схожа на кулю, вкриту довгою зеленою шерстю, і з великими виразними очима. Істота мала крихітні ручки та ніжки, а в зеленому хутрі ховалися кирпатий носик і вушка з гострими китицями.

Зустрівшись поглядом із людиною, істота налякано відкотилася до стіни. Її зеленаво-бурштинові очі стали ще більшими від страху. Одну ручку вона притискала так, ніби прагнула заспокоїти калатаюче серденько.

Марго сіла, не зводячи погляду з дивної істоти.

– Ти хто? – неголосно і якомога дружніше запитала дівчина.

– Хуха, – голос істоти був мелодійним і тоненьким, водночас схожим і на пташиний спів, і на шелест листя.

– А далі? – Марго торкнулася серця. – Я Марго. А ти?

– Шу, – хуха повторила жест людини.

Промовивши своє ім’я, вона трохи заспокоїлася. Оченятка Шу блиснули захватом. Марго простежила за поглядом дивовижного створіння, прикутим до її браслета-фенечки, край якого було зараз видно.

Дівчина стягнула рукавичку, з усмішкою відзначивши, як осяялися захватом оченятка хухи.

– Тобі подобається? – Шу енергійно закивала, і Марго зняла браслет. – Це тобі, візьми.

– Мені?

– Тобі, подарунок. Не бійся.

Дівчина простягнула Шу свій браслет. Хуха обережно наблизилася до неї і прийняла подарунок. Плетений з бісеру браслетик став для неї гарним намистом.

– Шу дякує Марго. Марго хороша, – хуха гладила намистинки своїми маленькими пальчиками, ніби досі не вірила, що отримала омріяний скарб.

Та раптом Шу зіщулилася. Назовні шаленів вітрюган зі сніговими крилами, і хуха відчувала його навіть за стінами.

– Холодно, – шерстка хухи настовбурчилася, а її вушка опустилися, чомусь шубка зовсім її не гріла.

– Іди до мене, разом тепліше, – Марго розстібнула куртку.

Все ще трохи нерішуче хуха наблизилася до дівчини і залізла під куртку, притулилася, гріючись людським теплом.

– Вітер злий, холодно, – пояснила вона.

Марго обійняла дивовижне створіння, і від Шу відчуваючи м’яке тепло, дотик до якого повертав їй сили.

– Як ти тут опинилася, Шу?

– Заблукала, – хуха сумно зітхнула. – Пішла за веселкою. І заблукала.

– Як це "за веселкою"? Зараз же зима, – не зрозуміла Марго, та їй здавалося, що це дуже важлива інформація.

– За відблиском. По нитці. Живій, – Шу спохмурніла. – Вітер злий. Порвав нитку. Кинув Шу сюди.

– А зв’язати порване не можна? – запитала дівчина, на що отримала ще одне гірке зітхання.

– Шу не може. Марго може.

– Шу підкаже, як це зробити?

Якби хтось, навіть подруга Ксюта, сказав Марго, що вона сидітиме у напівтемному покинутому будинку і розмовлятиме з теплим комочком шерсті із виразними зеленими очима, вона б не повірила. Але від маленької Шу відчувалися такі щирі емоції, що не вірити їй просто було не можливо. Цікаво, чи можуть хухи брехати? Про те Марго ніде не чула... Та дівчина була впевнена, що Шу навряд стане обманщицею.

– Шу підкаже, – хуха притулилася до людини ще міцніше, що здавалося, ніби відчуваєш биття її крихітного серденька. – Дивись.

Марго полинула у спокій, ніби так діяла на неї присутність хухи, її незбагненні чари. Дівчина заплющила очі, скоряючись підказці інтуїції, і коли знову подивилася на світ, він відкрився людині зовсім іншим. У стінах будинку вона бачила кістки енергетичного каркасу, розуміла, що це він тримає споруду, бо цегла ослабла з плином часу. Якщо у будинку не живуть, зникає саме цей каркас, і тоді споруда підвладна вітрам і дощам, які швидко її руйнують.

У цьому ж каркасі світилися і веселкові нитки, якими зв’язані елементи структури. Не всі ясні, схожі між собою, є й потемнілі, майже чорні і багряні. Нитки обірваних тут життів... Це теж тримає, але інакше, і для цих ниток потрібно значно більше, ніж пам'ять. Вони відбирають тепло у живого, саме тому маленькій Шу тут так холодно. Тому у покинутих спорудах безхатьки так часто запалюють вогнища, від чого стаються пожежі, які виїдають покинуті оселі зсередини.

Сама ж Марго почувається значно краще, бо це її енергетика обернулася веселковими нитками, які зараз тримають енергетичну структуру будинку. Це її життєва сила, відібрана Григором, коли він прикликав дивний годинник.