Частина 3. "Нитки-дороговкази". Розділ 1

Після опівночі небо затягнуло і більшу частину ночі сніжило так, що на ранок місто потопало у заметах. Та щось відбувалося там, на висоті небесного склепіння, бо коли зійшло сонце, снігові хмари порвало вітром, а небо повністю очистилося. Снігові пагорби, поки не поплямовані слідами і брудом, виблискували мільярдами коштовних вогнів. У них відчувалася якась незбагненна прадавня магія, але Ясміна зараз могла лише милуватися цією недоторканою красою, не розуміючи вогненного тайнопису.

Позіхаючи, дівчина вийшла на кухню, де біля вікна сиділа Ліка. Молодша сестра була настільки поглинута дослідженням чогось у поцупленому у сестри ноутбуці і жуванням бутерброду з сиром, що не помітила чужої присутності.

– Добре, коли батьки у відрядженні: кожна з нас сама собі королева, – намагаючись приховати кепкування, привіталася з сестрою Яся.

Від несподіванки Ліка ледь не поперхнулася і невдоволено пирхнула.

– Ще скажи, що ти не дозволяла брати твій новий ноут чи шкодуєш для мене кави, – вона відкрила ще кілька сторінок і заглибилась у читання.

– Ну, щодо ноута, то я його на пароль не ставила, а от кави тобі варто пити поменше, бо не виростеш, – наливши і собі кави, Яся підсіла до столу. – На що ти там залипла, сестричко?

– Зараз і ти залипнеш, – з награною мстивістю відгукнулася Ліка. – Дивись.

Вона розвернула до старшої сестри ноут.

– Це те, чим останнім часом цікавилася твоя подруга. Мені не спалося, поки ти давала хропака, і я вирішила хоча б глянути на профілі Марго. А далі просто не змогла зупинитися, коли пройшла реєстрацію.

– Розповідай, – Яся остаточно змирилася, що сьогодні верховодити буде мала пронира.

Ліка даремно часу не гаяла і до просторікувань не вдавалася. Коли молодша сестричка почувалася потрібною, вона викладалася повністю і наче могла гори звернути.

Марго жила досить активним життям у соціальних мережах, була підписана на багато цікавих груп, серед яких лише раз зустрілися "котики" і тричі "рукоділля". А от всі інші... Яся ніколи б не подумала, що подруга настільки цікавиться історією, географією та фізикою. І тим паче навіть не уявляла, що серед інтернетівського мотлоху можна знайти такі спільноти, цілком відкриті для перегляду, але не ті, які настирливо підказує реклама. Та серед цих спільнот були й значно цікавіші – присвячені містичним подіям, міським легендам й історичним чорним плямам і парадоксам.

Яся з захопленням читала про зниклих людей, які поверталися через багато років, думаючи, що були відсутні лише кілька днів; про привидів, вбраних в одяг минулих епох, людська пам’ять прив’язувала їх до тих місць, де відбувалися важливі історичні події; про міфічних істот, передчуття і поєднані сни... І найцікавішим виявилося те, що ці групи не були чисельними. Щойно там з’являвся вигадник або хтось, хто прагнув слави чи шоу, його вираховували і з ганьбою виганяли. Експерти груп дуже добре відчували межу між сумнівом у побаченому і фантазіями.

– Як же тут цікаво... Ніколи б не подумала, що Марго настільки добре знається на цій тіньовій стороні соціальних мереж, – у голосі Ясі промайнула заздрість.

Якби вона могла спілкуватися з такими людьми раніше, не боялася б свого дару, бо за деякими ніками відчувалися неабиякі знання і могутність. Ці приховані за аватарками люди могли бути гарними вчителями, скеровували, захищали, допомагали... Це так добре: бути не самотнім, коли тебе розуміють і підтримують.

– Ясю, все добре? – занепокоїлася Ліка. – Ти чого засумувала?

– Та ні, все гаразд, – Яся провела рукою по волоссю, ніби так хотіла зняти з себе налипле павутиння розпачливих думок, й уважно подивилася на сестру. – Твої лукаві оченятка надто блищать. Що ти ще розкопала, мала нишпорко?

– Дещо розкопала, – Ліка перейшла за кількома посиланнями. – Марго у цих цікавих групах – новачок. Її туди привела Ксюта, яка давно там тусується. Я її не знаю, але вони подруги.

На екрані розгорталися альбоми з фотографіями, де поряд із Марго часто була присутня руда дівчина з обличчям, рясно вкритим ластовинням. У світлих очах Ксюти жили смішинки, і на самих фото вона часто була усміхненою і впевненою у собі. До позаминулого місяця. Хоча спільні фото подружок траплялися і далі, але Ксюта не сяяла радістю, мовби думками перебувала десь далеко-далеко. Вже тиждень Марго фоток не викладала, хоча сліди своєї присутності залишала у вигляді коментарів і вподобайок. Востаннє вона була у мережі вчора.

– Щось трапилось, і воно не було несподіванкою, – Яся теж уміла читати такі оперативні світлини. – На жаль, я не знайома з Ксютою, хоча Марго про неї часто говорила.

– Є ще дещо, – Ліка ненадовго розвернула до себе ноут і знову зайшла у групи. – Дивись, сестро. Експерти та адміни у всіх групах різні, принаймні, заходять із різних профілів, але всюди я зустрічала ось цю особу.

Ліка звернула увагу сестри на примітну аватарку з жіночим обличчям, виконаним у чорно-білій крапковій техніці малюнка. Це було дуже гарно і вишукано, та Яся раніше ніколи не бачила подібного фільтру. Жінку звали Лючія, і там, де вона з’являлася, останнє слово у будь-якій розмові залишалося за нею. Адміни шанували її, бо одразу залишали розмовляти на самоті зі звичайними користувачами. І за цей місяць інтернетівські стежки Лючії і Марго неодноразово перетиналися.

– Так дивно... – замислено мовила Яся. – Читаю її коментарі, а наче чую голос, упевнений, владний, трохи холодний і... якийсь знайомий. Давай зайдемо до її профілю.