Розділ 3

– Сестро, прокинься! Прокинься, сестро! Ясю!

Від того, що хтось наполегливо смикає її за плече, Яся таки прокинулась і сіла на ліжку. Біля неї стояла молодша сестра. Навіть у напівтемряві кімнати було видно, наскільки дівчинка налякана.

– Ти чого мене будиш, Ліко? – старша сестра спробувала зобразити невдоволення, та вона була вдячна, що мала непосида витягла її з лабетів нічного страхіття.

Ліка образилась, що одразу проявилося в її сіро-блакитних очах, які блиснули невдоволенням.

– Це ти мене розбудила! Ти стогнала уві сні і щось бурмотіла. Що тобі снилося?

– Дурний спить, дурне й сниться. Хай усе на сухий ліс іде...

Яся провела руками по обличчю, неначе стираючи залишки лячного сну, в якому над землею линули тіні, у хмарах ховалися гостропері хижі птахи, а військові, такі схожі на фото зі старих світлин, страчували полонених. І ще у тому, на диво, реалістичному сні була Марго...

– Ти точно не хочеш розповісти, що тобі наснилося? – Ліка пірнула під ковдру і притулилася до сестри, яка обійняла її.

– Не хочу, мала, це просто сон...

Про те, що це міг бути не просто сон, Яся намагалася не думати. Таке вже траплялося раніше: сни попереджали про небезпеку, яка чатувала на її близьких і друзів. Від дрібних негараздів застерігало передчуття, коли не варто кудись іти чи треба зачекати. А от від серйозних неприємностей чи того, що може загрожувати життю та здоров’ю, попереджали сни. Тому Ліка не сіла в автобус, який потрапив в аварію; їхня мама запізнилася на роботу й не опинилася біля суду, коли звідти втекли небезпечні злочинці; а її друг Андрій разом із хлопцями не поліз у котлован, де того дня обвалилася стіна. Знаючи Андрія і його компанію, їх би точно засипало тоннами піску, і навряд усіх вдалося б відкопати живими, як й уві сні-попередженні.

І цей сон про Марго теж міг щось означати, тим паче, що місяць тому вони посварилися. Яся не оцінила вірші подруги і та люто на неї образилась. Але навіть дрібних пересторог, не те що снів-попереджень, не було вже більше року...

– Сестро, тобі ж снилася не я? – Ліка обіймала її, так шукаючи захисту.

– Ні, сестричко, не ти...

Тоді десятирічна Ліка дуже злякалася. Яся так благала її не сідати в автобус із червоними смугами, як би сильно вона не запізнювалася у музичну школу, що Ліка послухалася. А ввечері примітний автобус був у першому сюжеті на всіх каналах. Малій тоді довелося кілька тижнів ходити до психолога. А згодом, коли шок пройшов, Ліка дочекалася, щойно сестри залишаться самі, і висловила все, що вона думає про таку "дорослу і розумну Ясміну". І найголовнішою претензією було не те, що приховала правду про сон-попередження. Ліка лютувала, що старша сестра ніяким чином не завадила трагедії. Довелося Ясі зізнатися наполегливій Ліці, що втручатися напряму не можна, бо станеться тільки гірше. Коли вона була геть малою, попередила знайомого хлопця, що той може потонути на річці. Призначеного дня сусід на річку не пішов, а за тиждень, уже на морі, вдарився об камінь, наковтався води до втрати свідомості, а от чоловік, який кинувся його рятувати, потрапив до реанімації і ледь не загинув. Хвилями його штовхнуло до пірсу, і рятівник розбив голову. Відкрите напряму затягувало у трагічні події нових людей.

І саме тоді сестри пообіцяли, що не триматимуть одна від одної таємниць.

Вони були не схожі між собою. Ліка – світловолоса, ясноока, любить досить коротко стригтися, і від того неслухняне волосся ображається і стирчить у вологу погоду. А в Ясміни очі карі, не темні, але глибокі, причаровують відблиском, і волосся темно-русяве, довге, яке вона не лінується заплітати в коси. Мама казала, що Яся пішла у прабабусю. Та вільнолюбна і горда жінка прожила довго і померла понад десять років тому, але Яся її зовсім не пам’ятала, як і свого раннього дитинства.

Між сестрами було шість років різниці. Старша навчалася на другому курсі в університеті, а молодша тільки мріяла, як закінчить ненависну школу. Не те щоб Ліка не любила вчитися, але її прагнення до свободи і самостійність у виборі "важливих предметів" були не до вподоби багатьом вчителям. І за роки, проведені у школі "суворого режиму", як казала молодша сестра, вона нажила собі немало ворогів серед вчительського колективу.

– Ясю, то що ти бачила? – не відставала мала. – Розкажи!

Старша сестра трохи відсторонилася і подивилася на вікно, де по небу пливли сірі хмари, підсвічені вогнями міста. Якісь неприродні хмари, ніби покручені пасма туману піднялися у височінь.

– Мені снився інший час, понад сто років тому, коли московські війська захоплювали нашу столицю. Пам’ятаєш, я тобі читала?

Ліка кивнула і спохмурніла, надто добре закарбувалися у пам’яті злочини загарбників, а сестра продовжила:

– Але уві сні це було інакше. Вони були як спогади, як тіні... У своєму часі, за подіями якого спостерігають глядачі. На площі стояло троє незнайомих мені людей і ще Марго. Дуже серйозна і, я б навіть сказала, що налякана.

– Марго? – з усмішкою перепитала Ліка. – Це твоя подруга, яка любить стригтися "під їжачка" і всім читає свої вірші? Я її люблю! Ви давно не бачились.

– Та не бачились, для мене іноді забагато віршування, – і собі всміхнулася Яся. – А волосся у тої навіженої поетки зараз трохи відросло.