Глава 12

Глава 12

                                                              Останній ривок

Лука став до штурвалу. Марічка показувала йому курс, дивлячись на карту. Соля ж десь дістала піратську шапку і весь час промовляла: «Ар-р-р-р».

• І що? Скоро ми знайдемо наш дім? – запитав Лука.
• Ой, не знаю, невідомо, що нас чекає на острові. А ще не забувай, що в морі Плакучої Аврори на нас чекає те, що сказано в легенді. Плач, який зводить з розуму, і шторми.

На морі деякий час все було спокійно. Та раптом почався сильний шторм, з-поміж хвиль виринали незрозумілі крики та слова. Відчувалося, що діти потрапили в інший вимір. Тому що все змінилося навкруги.

• Що відбувається? - запитав Лука Марічку.
• Відбувається те, про що говорила. Шторм і співи Аврори… Соля, біжи скоріше до Муки він тебе вкриє і захистить.

Вони залишилися вдвох. Лука та Марічка. Надія була тільки на них. Пісні Плакучої Аврори були водночас і гарні і підступні. Адже коли їх слухаєш, по всьому тілу йде болюче тремтіння. Це було нестерпно, але вони терпіли. А ще Марічка побачила в морі дивних істот. Це було недобре. Хвилі сильно розгойдували корабель. Він міг будь-якої хвилини перекинутися, і всі опинилися б у воді із безліччю монстрів.

Раптом Соля вирвалася з обіймів Муки та, не роздумуючи, підбігла до борту і стрімко стрибнула у воду. Марічка кричала їй, та було вже пізно.

Марічка збиралася стрибнути услід. Та зупинилися. Вона побачила, як Соля за допомогою Магії піднялась високо вгору і вимовила заклинання: «Tous les animaus senvontetnousaidentfnous echapperje vous le demande. Laissez-nous ouaides-nous je vous en prie». Після перетворилась на русалку і знову пірнула у воду. Згодом вилетіла з води на борт. Всі підбігли да неї. Марічка взяла її на руки.

• Що це знову було? Як Соля зробила це? Вона жива? - Всі ці питання задав Марічці Лука, а Мука дивився на Марічку сумними очима.
• Так, вона жива. Але… Це… Це неможливо! Вона зупинила шторм і всі морські чудовиська залишили нас! І навіть плач цього моря теж стих… Я не впевнена, але можливо Соломія отримала цей дар у спадок.
• Це як? – спитав Лука.
• Це значить, що наша з Солею мама була русалкою. Та з часом вона стала людиною. Соля отримала дар перетворюватись на русалку, коли вона цього захоче… Вона великий молодець! Вона нас врятувала!

І ось, поки Соля відпочивала, наша компанія вже підпливла до острова. Весь час, поки вони плили до острова, Марічка та Лука розмовляли. Марічка знайшла в ньому гарного співрозмовника. Він завжди міг підтримати тему розмови.

Та ось вони вже сходять з корабля на сушу.

• Що нам робити тепер на цьому острові? - спитав Лука.
• Гмм… ми якось про це не думали. У нас було завдання потрапити сюди. І, нарешті, ми тут…

У цей момент дракон Мука виносив Солю на своїй спині, і вона згори щось побачили вдалині.

• А хто це там іде? - стомленим голосом запитала Соля.
• Так, насправді хтось іде нам назустріч… а ми цього навіть не помітили, - відповіли разом Марічка і Лука.

Про всяк випадок вони приготувались оборонятися. Та коли людина підійшла на стільки, що можна було розпізнати обличчя, Марічка відразу ж зрозуміла, хто це.

Це була їхня з Солею бабуся! Марічка закричала від радощів і побігла їй назустріч. Бабуся вже розвела руки, щоб обійняти її. Мука з Соломією на спині теж поспішили вперед. Лука ж не знав, що йому робити, і тому повільними кроками теж пішов за ними.

• Бабусю, як ти тут опинилась? – першим ділом запитала Марічка.
• Люба, ти ж знаєш, що я не дам себе скривдити, тому при найменшій нагоді телепортувалася сюди. Хоча це було доволі складне у виконанні заклинання.
• Добре, головне, що ти тут, - сказала Соля обіймаючи бабусю.
• А ти хлопчик? Як тебе звати? – спитала бабуся
• Ем… Я Лука, товариш ваших онучок.

Лука засоромився і, щоб не почуватися ніяково, пішов розкладати речі з корабля.

• Бабуню, тільки не кажи, начебто ти не знала, що ми по дорозі сюди з ним зустрінемось. Я впевнена, ти про це знала ще з самого початку, ще до того, як тебе схопили. Бачила в одному зі своїх віщувань.
• Можливо знала, а можливо ні, - сказала бабуся, загадково посміхаючись. Та по всьому було видно,  що вона щось таки знає про Луку.
• Ти ж напевно відаєш про нього те, чого я не знаю, адже так? – запитала Марічка. – А знаєш що? Я впевнена, що ти щось відаєш, але не говори мені. Я не хочу знати щось наперед.
• Добре, як хочеш, - сказала бабуся ще більше посміхаючись. І покликала Луку до себе.
• Так, ви щось хотіли? - запитав Лука.
• У мене є подарунок для тебе. Тримай, це щоденник твого батька. Тут він записував невідомі види тварин. Вони водилися в тому місці, де ти жив у дитинстві. Я думаю, що чудесні тварини, які описані у щоденнику, тут теж можуть водитися. Якщо хочеш, можеш продовжити справу своїх батьків.
• Так! Так! Так! Звичайно, хочу продовжити! Спасибі вам велике!