Глава 8

Глава 8

Зруйнована башта

Всі вони спали до обіду. Та не зважаючи на тяжку ніч, Марічка проснулась раніше за всіх. Вона пішла роздивитись територію будинку та самий будинок. Вночі, коли вони йшли сюди, було дуже темно, вона і вона не розуміла, де вони. Можливо в пустелі, а можливо в лісі.

 Старша сестра була вражена, коли побачила перед собою густий красивий ліс. З високими деревами, здавалося, їм тисяча років. Чи й насправді їм стільки років? Марічка обійшла дім навкруги. Він був двоповерховий і дуже старий. Біля дому – маленький город.

Марічка повернулася в дім, поміняла рушник у Луки на руці і вирішила за допомогою заклинання прибрати будинок: «Nettoyer rapidentpour  jue tour devienne proper».

За хвилину в будинку не було жодного павутиння, сміття та пилу. Вона подивилась навкруги і побачила, що дім цей дуже гарний. Марічка пішла на кухню і приготувала вівсяну кашу, це було єдине, що вона тут знайшла. Потім пішла у кімнату, де всі спали. Коли увійшла, побачила, що Соломія і Лука грають в гру «Зілля вар».

• Привіт, - сказала Марічка, - чим займаєтесь?
• Та так, граємось, - відповів Лука і подився на неї.
• Зрозуміло. Я бачу ти програєш?
• Так, він не дуже гарно грає, - відповіла Соля.
• Гру доведеться ненадовго відкласти, нам треба поснідати.

Марічка поставила на стіл біля вікна кожному по порції, а Муці не було чого їсти.

Вони снідали у повній тиші. Було навіть негарно. Після того, як всі поїли, Марічка вимила посуд. Вона вирішила піти в ліс і пошукати там продукти.

• Куди направляєшся? – спитав Лука, коли вона вже стояла біля виходу.
• В ліс, пошукати якусь їжу, ти ж не хочеш бути голодним?
• Можна я піду з тобою?
• Так, звичайно. Тільки Солю я не залишу саму вдома. Вона піде теж. Ти не проти? 

Лука погодився. Мука теж причепився до них. Марічка йшла поряд з Лукою і вони говорили про останні події, а  Соля бігала за драконом, а потім дракон за нею.

• Дякую, що врятувала мене тоді, на яхті, що не залишила. І вибач, що я подумав, що ти мене використала, щоб відкрити карту. – Лука говорив щиро, це було помітно. 
• Я завжди рятуватиму тебе і всіх інших добрих людей, і я тебе вибачаю, ти не міг мені довіряти і я це розумію.

Марічка була доброю людиною і не збиралася звинувачувати Луку.

Потім Лука запитав про той сполох, вони розуміли, що це треба обговорити, та ніхто не здогадувався, що то було. 

• Марічко, Луко, швидше за мною! - вигукнула Соломія, і вони зразу ж побігли за нею.
• Дивіться!

Раптом усі побачили циклопів, яким бабуся Марічки і Солі зробила навушники. Вони були без них, і відчувалося, що не багато людей знають про цей острів. Циклопів було троє –  вони були дуже високі на зріст – мати, батько та син.

• Добридень, циклопи, - Марічка вирішила з ними заговорити. Бабуся казала, що вони добрі істоти, їх не слід боятися.
• Добридень, - відповіли ті разом.

Тоді Марічка вирішила розповісти циклопам свою історію, сподіваючись, що вони допоможуть. І вона мала рацію. Вислухавши історію, циклопи запропонували показати дещо. Марічка, Лука, Соля та Мука пішли за ними.

Вони йшли до місця п’ятнадцять хвилин, а в цей час Мука полював, йому треба було щось їсти, попри все він дракон. Дорогою Лука весь час запитував Марічку про циклопів, адже в їхньому королівстві вони не водилися. Хоча він пам’ятав, що батьки колись розповідали йому про них, але на цей час після всіх пригод те забулося.

Коли нарешті прийшли, перед ними з’явилася напівзруйнована башта, ще достатньо висока і поросла всілякими рослинами. Навколо ходили циклопи. Всі забажали піднятися на башту і пішли шукати драбину. Але не знайшли. Тоді Марічка вирішила підняти всіх угору за допомогою магії.

Всі залетіли туди через відкрите вікно. Всередині башти на перший погляд було все, як має бути, – ліжко, стіл, тумба, шафа. Вони підійшли ближче та побачили на столі двох мишенят-іграшок, які Марічка взяла з собою, щоб Солі не було сумно. І Маріччин шарф... Виникло питання: як вони тут опинились? Адже Марічка забула їх на яхті. Марічка подумала, що це не до добра. Отже, краще повернутися додому.

Вдома Соля та Лука знову почали грати в гру «Зілля вар», а Мука спав поряд після гарного полювання. Марічка піднялась на другий поверх, а там невідомо звідки з’явилось піаніно.  Марічка сіла на стілець і почала грати. Поки вона грала, вона розмірковувала про башту і про годинник, що був на руці у того, хто на них напав. У неї було погане передчуття.

• Це ти грала на піаніно? - запитав Лука, коли Марічка повернулася. - Дуже гарно!
• Так, дякую за комплімент. Але є більш важливі справи.

Марічка сіла за стіл.

• Що не так ? - схвильовано запитав він.
• Мені здається, що люди, які напали на нас на яхті, швидше за все, пов’язані з війною. І як на башті опинились Соліни іграшки та мій шарф, який я забула? Тобто все це шилось на яхті, а тепер ці речі в тій башті. Чи значить це, що ті люди тут і вони спостерігають за нами? Можливо навіть вони підмовили циклопів заманити нас на башту. І ще… на одому з нападників я побачила годинник, що продала в Бурому королівстві, перед зустріччю з тобою. Все це дивно і швидше за все вони від нас чогось хочуть. Але чого?