Глава 6

Біль у грудях

Наступного дня вони вже були в порту біля Бурого королівства. Прийшов час закуповувати їжу. Та виявилось, що в них зовсім не було грошей.  Вони прожили з бабусею ці сім днів за рахунок припасів, але ті швидко закінчилися, адже їх було троє.

Тепер треба було думати, що робити з Соломією. Не можна її брати з собою, але й залишити не можна. Марічка вміла зменшувати тільки Муку. А про людей знала, що цього робити не варто, могло б статися так, що вони не зможуть повернусь до свого звичайного стану. Отже ризикувати своєю сестрою вона не збиралась. Тому вони скористались старим планом: Солю на плечі, зверху плащ – і нічого не помітно.

• Соля, нам час, - Марічка взяла Солю на плечі, Муку в рюкзак, і так вони  пішли у Буре королівство.

Досить скоро  вони туди дістались та побачили, як там все акуратно, чисто і красиво. Та й  справді, це ж Буре королівство, хіба там могло бути не так? Марічка вирішила піти на базар. Там можна було побачити багато дивних речей, там було багато продуктів. Та де ж на це взяти гроші? Красти вона точно не збиралася. Можливо щось продати? Так вона і вирішила зробити. Вона зайшла у тихеньку вуличку і зняла зі спини Солю.

• Що ти робиш? – запитала Соля.
• Шукаю, що можна було б продати з того, що не шкода та купити нам їжі. Бажано б купити  так, щоб вистачило надовго. Не відомо, коли в нас буде ще шанс щось купити.

У цю мить Марічка намацала в рюкзаку годинника. Вона не знала, звідки він у неї взявся, та він зараз був їм не потрібен і тому можна було його продати.

На базарі Марічка дізналася про місце, де можливо було щось продати чи купити, причому все в одному екземплярі. Називалося воно «Веретено». Туди часто ходять Маги, щоб купити щось особливе для приготування зілля або для інших цікавих потреб. Марічка продала годинника і отримала 250 королівських купюр. Ця валюта ходила у всіх королівствах. За ці гроші раніше можливо було купити двоповерховий дім, тому на  їжу точно вистачить на довгий строк. Всю їжу вона склала в рюкзак і побачила як якийсь хлопчик тікає від стражників. В душі Марічка розуміла, що треба йому допомогти і тому пішла на зустріч. Це було важко, адже Соля була у неї на спині. Та попри всі труднощі вона хотіла йому допомогти. Хлопчик заліз на дах по драбині і вона за ним. Потім вона скинула драбину, щоб стражники їх не дістали і крикнула хлопчику, щоб він біг за нею. Вони стрибали по дахах будинків, щоб дістатися Марійчиної яхти. Стражники бігли за ними, та марно. Ось вони вже на човні. Марічка сказала заклинання, щоб човен відправився, і вони поплили.

На вигляд хлопчикові було років тринадцять. Він був вище за Марічку і в нього було розпатлане темне волосся. Одяг на ньому обірваний,  увесь він якийсь не акуратний.

• Дякую, що врятував мене від погоні, - відхекавшись, сказав він.
• Врятувала, - виправила його Марічка і зняла плащ. Солю вона поставила на підлогу і прикрила її собою. Мало що прийде йому в голову?
• Ха! – посміхнувся він. – Тобто мене врятували якісь дівчиська. А одна з них зовсім маленька. Марічці не сподобались його слова і вона за допомогою заклинання «decolеr» підняла його в гору.
• Якщо тебе щось не влаштовує, можеш йти, - впевнено сказала вона, а Соля вийшла вперед і зробила суворе обличчя.
• Добре, добре, вибачаюсь і постав мене на землю, чаклунко.

Марічка повернула його на землю і поставила Солю біля себе.

• Мене звуть Марічка, а це моя молодша сестра, її звуть Соломія, або просто Соля і наш утриманець Мука. А як тебе звуть?
• Лука,- відповів він.
• Значить так, Луко, не смій ображати мою сестру і Муку, а то погано тобі буде, - сказала Соля.

Марічка була в шоці від такої заяви, та вона була горда за те що Соля заступилася за них.

• І навіщо він тут?
• Ну… на певний час він наш товариш, або просто знайомий, поки не знаю. І це тобі вирішувати, Лука. Ти з нами чи ні? А то я можу відправити тебе назад у Буре королівство. Там на тебе чекають стражники.
• Ні, туди мені точно не можна. Хоча і у вашій компанії я бути не збираюсь.
• Добре. Проте в нашій кімнаті є ліжко, можеш на ньому поспати,- сказала Марічка  і почала укладати Солю в ліжко, бо вже стемніло.

Після того як вона її вклала, Мука теж заснув і, як їй здалося, і Лука з ними. Вона вийшла на палубу, бо спати зовсім не хотілося, і почала думати, як добратися до моря Плакучої Аврори, якщо вона не в змозі відкрити чарівний сувій. За декілька хвилин до неї підійшов Лука і, сівши поряд, звісив ноги за борт. Марічка навіть не подивилася на нього, вона просто знала, що це він, як і тоді, коли його рятувала. Вона просто знала, що треба його врятувати.

• Куди дивишся? - запитав він, дивлячи на захід.
• Туди ж куди й ти.
• Щось з тобою не так? Щось сталось?- запитав він з якимось розумінням. Було відчуття, що він все знав про неї.
• У тебе є діло до мене?- запитала Марічка з недовірою.
• У мене точно є запитання. Чому ти мене врятувала?

Марічка не знала, що йому відповісти. Очі в неї забігали. Вона нервувала. Потім заспокоїлась.

• Я просто хотіла тобі допомогти. Не знаю чому.
• А як у вас опинився цей човен? Ви його вкрали?
• Ні, звичайно… А можливо й так... Це довга історія.
• А у нас доволі часу, - посміхнувшись, мовив Лука.