Глава 4

Втрата назавжди?

Через п’ять днів на борту знову сталася біда. Знову напад на їхнє судно. Знову всі кричали, як і тоді, коли Марічка з Соломією мали йти з дому.

Спочатку на Марічку наринули спомини і вона заціпеніла. Соля ж відразу сховалась під крило Муки, який лежав поруч. Бабуся схвилювалася, невже їх знову знайшли? Ця думка одразу всім прийшла в голову. І тут Бабуся віддала Марічці якийсь сувій зі словами: «Нікому його не віддавай. Довіряй тільки хорошим людям. І піклуйся про Солю та Муку. Ти їм потрібна».

• А як же ти?- Марічка зрозуміла, що бабуся побачила, що в ближньому майбутньому її не буде поруч. Та вона не хотіла з цим миритися, бо відчувала, що більше з нею не буде нікого зі старших.

Вони швидко вискочили з кімнати і відразу ж хтось схопив бабусю. Марічка хотіла їм завадити, та бабуся наказала не зупинятися. Марічка бігла, а скрізь були трупи, добре що Соломія цього не бачила, – Марічка вкрила її плащем. І тут вона побачила, як хтось збирається спустити човен. Але не встиг. Стражник  убив його з пістолету отруйною пулею на очах у Марічки. Човен був дуже схожий на нашу сучасну яхту. Марічка завела яхту за допомогою заклинання «allumer» і вони відплили.

• Що це тільки що було? Чому ми втекли? І де бабуся? - запитала Соломія одразу, як вони відпливли.

Марічка сама була в шоці і не знала, як відповісти сестрі. Тому спочатку вони  дослідили човен. Там була маленька чарівна кухня, яка сама вміла готувати, вбиральня і одна достатньо велика каюта з двома ліжками. Марічка постелила драконові теплу підстилку, тому що ліжка були вузенькі і дракон не помістився б поруч з Марічкою. Потім пішла на кухню і попросила її приготувати пасту, яку любить Соломія.  А через деякий час почала відповідати на всі питання Солі.

• Соля, на наш корабель пробралася армія, яка напала на нас п’ять днів тому. Ми мусили знову тікати. Нашу бабусю вони забрали. Та коли ми зробимо всі свої справи, ми за нею повернемося і всі разом поїдемо додому святкувати.

Марічка не хотіла брехати Солі, та у цей час їй хотілося плакати. Але треба було тримати себе в руках, щоб Соля не злякалася.

• Добре, але ти обіцяєш, що ми за нею приїдемо і все буде, як раніше.
• Обіцяю, - відповіла вона.

В той момент паста була вже готова. Вони поїли і пішли спати. Марічка попросила кухню помити посуд та заклинанням «controe automatsjue» ввімкнула автокерування. Курс у них поки що був в бік Бурого королівства, як планувала бабуся. Назавтра треба було думати, що робити далі і що то за свиток дала Марічці бабуся. Марічка, Соля та Мука, кожен ліг на своє місце, та через декілька хвилин до сестрички підійшла Соля.

• Марічко, прошепотіла Соля,- можна я з тобою буду спати, бо мені дуже сумно, коли я згадую бабусю.
• Звичайно, - сказала Марічка, - з радістю, бо їй теж було дуже сумно, вона згадувала про те, що сталося з ними протягом цих п’яти днів. А за кілька секунд до них прибіг Мука і теж ліг біля них. Так вони всі разом і спали цієї ночі.