Глава 9

Коли Балімор проводжав хлопців на вулиці, до них підійшов невисокий, лисий, повненький чоловік. Він був одягнений у робочий комбінезон, а в руках тримав спеціальну валізу з інструментами. Як виявилося, це був сусід Балімора.

— Добрий вечір! Слухайте, ви навіть не уявляєте, що сьогодні сталося! Значить, нашій бригаді дали доручення замінити старий асфальт на новий. Ну, ми його зняли — і прийшли в шок! Під усім цим виявили стару плитку! Уявляєте?! Та це ще не все — на кожній плитці було зображення сонця!

Карелла й Гордіс були приголомшені.

— Зачекайте… Ви сказали — сонце?

— Ну так! Саме воно!

— А ви можете точно сказати, де це було? І, якщо є можливість, показати нам?

— Та як же я це зроблю?! Усе давно зняли й закатали! Ми ж одразу зателефонували у відповідні служби. Приїхав Рагін — і все прибрали. Містика, та й годі!

— Зачекайте… Знову Рагін? — здивувався вже Гордіс.

— Саме він!

— Добре. А ви можете залишити свій номер? Якщо що, щоб ми могли з вами зв’язатися?

Обмінявшись номерами телефонів, вони розійшлися. Коли Гордіс і Карелла дісталися додому, у них визрів дуже хороший план, як розплутати все це.

Туман, який огортав місто, поступово перейшов у дрібний моросящий дощ. Нічними вулицями ходили юрби людей, не бачачи нічого навколо й не помічаючи прекрасної архітектурної будівлі, на першому поверсі якої розташовувався елітний ресторан із великими панорамними вікнами.

Рагін сидів за столиком і чекав на Пароса — начальника поліції. Він неквапливо попивав вино. Йому багато чого треба було розповісти Паросу.

Коли Парос прийшов, вони потиснули один одному руки.

— Ну що, я слухаю. Часу небагато. Сподіваюся, нічого страшного не сталося? — запитально подивився Парос на Рагіна.

— Ось саме, що сталося. Ти хоч знаєш, чим займається твоя дочка? А займається вона тим, чим ні тобі, ні мені займатися не потрібно! Разом із цим лікаришком вони знайшли всі відомості про Будалар. Ну, а ще й цього архітектора відкопали. Ну як тобі?

Парос округлив очі.

— Що ти зараз сказав? Що означає «відкопали»? Що означає «знайшли»? Їх же відсторонили від усього!

— Так, але, мені здається, відсторонити — відсторонили, а ось бажання здобувати знання неможливо ні відсторонити, ні прибрати, як ти знаєш!

Парос зі злості вдарив кулаком по столу.

— Тоді зроби так, щоб вони ні до чого не докопалися! Якщо з цими… — він кивнув у бік вулиці, де ходили люди, — ще можна щось вирішити, то з Гордісом і моєю дочкою буде складніше!

— І що ж робити, папашо?

— Я не знаю. Влаштуйте за ними стеження. Я виділю людей. Зітріть усі сліди, щоб вони опинилися в глухому куті. Але не дай Бог вони хоч до чогось докопаються — я тебе скручу! — він тицьнув пальцем у Рагіна. — Особисто сотру тебе з історії!

Сказавши це, він одягнув кашкет і швидким кроком вийшов із ресторану.

Гордіс, Карелла та Балімор із його сусідом Савіром їхали пізно ввечері на об’єкт Балімора, молячись, щоб його не закопали повністю.

І удача їм усміхнулася.

Об’єкт був навіть не присипаний, а закритий високим парканом, обмотаним поліцейською стрічкою. І, що було особливо дивно, його навіть ніхто не охороняв.

Коли вони вийшли з машини, першим ділом почали з’ясовувати, як непомітно пролізти через паркан. Обійшовши його навколо, вони не знайшли жодної лазівки.

Хлопці вже розчарувалися, як раптом помітили, що за ними спостерігають двоє людей — хлопчик і жінка.

Вони підійшли до них, і жінка запитала:

— Що вам тут потрібно? Ви не бачите стрічку? Тут усе опечатано! Я зараз викличу поліцію!

— Ні-ні, зачекайте! — різко зупинив її Гордіс. — Повірте, нам дуже потрібно потрапити всередину. І якщо ви знаєте, як це зробити, допоможіть нам. Повірте, від цього залежить дуже багато!

Жінка довго дивилася на нього недовірливо.

— Навіщо вам туди? Що конкретно там є такого, про що вам потрібно дізнатися?

— Послухайте, є інформація, що під усім цим лежить стародавнє місто. Я і моя команда археологів хочемо його розкопати, але нам не дають цього зробити. А якщо ми відкопаємо його й знайдемо хоча б щось… це змінить усе! — вступила в розмову Карелла.

— І що ж це за місто таке? — здивувалася жінка.

— Був такий город — Будалар.

Після слів Карелли обличчя жінки змінилося. А з її очей потекли сльози.

— Бу-да-лар… — тремтячим голосом промовила вона. — Так це ви… ті, хто все поверне… ті, хто освітить з’їдений череп!.. Ті, хто поверне Матір…

— Зачекайте, зачекайте! — перебив її Гордіс. — Ви сказали «Мати»? «Череп»?

Жінка швидко витерла сльози й указала на невеликий пролом у паркані.

— Ось. Ідіть. Ідіть і розкопайте. Відшукайте. Розкажіть! Бо поки ми пам’ятаємо, знаємо й поки в нас є голос — Рагін і його шайка разом із правителем можуть іти до біса!

— Так, Маріт?

Вона поцілувала хлопчика в маківку.

— Якщо будуть проблеми — кличте!

Гордіс і Карелла усміхнулися й, подякувавши жінці, підійшли до лазівки та почали її розширювати.

Раптом Гордіс застиг.

Він лише прошепотів:

— Це ж вона… Карелло, це та жінка, яку ми бачили! Та жінка з мого сну!

Карелла, Балімор і Савір здивовано подивилися на нього.

А потім Гордіс різко озирнувся.

Але вулиця була порожня.