Глава 4

День був теплим і сонячним. Сонце освітлювало сірі будинки Гаранати, через що вони виглядали менш похмурими. Прогноз погоди на сучасному сенсорному бортовому комп’ютері машини показував +3 °C, а сніг де-не-де швидко перетворювався на воду, змішану з брудом і сміттям.

Джип Гордіса повільно їхав, застрягши в дурнуватій тягнучці, якій, здавалося, не було ні початку, ні кінця… Їхати до Карнаса було два дні з ночівлею, саме тому Гордіс із Кареллою не нервували, як це зазвичай бувало в робочі дні.

Дорогами сунули натовпи глухих, незрячих сірих мас — саме так їх називала Карелла. Від людей у них залишилося небагато. Нерідко траплялися випадки, коли люди йшли напролом, нічого не бачачи перед собою, через що ставалися страшні аварії. Лише за цей місяць сталося 89 таких аварій, тож, найімовірніше, саме через це й утворилася тягнучка. А може, секстанти знову щось влаштували!

Та побоювання виявилися марними. Тягнучка зникла так само несподівано, як і з’явилася, і ось джип уже швидко мчав дорогою, яка вела на виїзд із міста.

Карелла дістала касету в дуже незвичайній коробці, прикрашеній листям і корою невідомого дерева. Гордіс, побачивши її, здивовано запитав:

— Ого, це що за мрії забутого садівника??

— Це касета, яку знайшли наші археологи. Якщо вірити їм, саме на ній записана музика Будалара.

— Ого! Став швидше!

Карелла вставила касету в магнітолу, розташовану прямо під сенсорним екраном комп’ютера.

Салоном машини полинула чарівна музика. Грали флейти, бубни, чувся дзвін дзвіночків, а десь лунав арабський уд. Мелодія нагадувала чарівну, забуту музику невідомого племені, від якого залишився лише цей запис.

Музика закінчилася, і почалася інша. Тепер уже звучали гітари, барабани, хтось щось вигукував, десь лунали оплески, а діти сміялися. Запис звучав так, ніби хтось записав невидиму ходу на честь якогось свята!

— Н-да, це дуже незвично… Невже це й справді справжні записи???

— Не знаю, але мені подобається! — розслаблено відповіла Карелла.

Так вони проїхали весь день, слухаючи музику забутого Будалара.

— Слухай, цікаво… Я тут подумав: а що, як Будалара не існувало, а це просто хтось із цієї секти вирішив пожартувати й підкинув касету нашим археологам? — задумливо промовив Гордіс, втомлений від довгої дороги.

— Ну, хтось же це записував??? І якщо послухати композицію № 13, там чітко чути шум океану… А наш Гаранати якраз на березі океану… — задумливо сказала Карелла.

Вони зупинилися біля придорожнього готелю, щоб переночувати. Повечерявши в ресторані, вони піднялися до номера й міцно заснули.

Наступного дня вони знову були в дорозі. Що ближче вони наближалися до Карнаса, то тепліше ставало. Градусник показував +26 °C, а місцевість за вікном поступово змінювалася: засніжені ліси та поля ставали дедалі більш голими й пустельними.

Хлопці слухали другу частину незвичайної касети, і раптом красива танцювальна мелодія змінилася голосом диктора:

«Сьогодні, у це світле свято, день народження нашого міста, матері Будалара…»

Потім пролунали такі перешкоди й білий шум, що у Гордіса та Карелли заклало вуха. Голос диктора змінився на невідому мову:

«sotoros togter sarot sherben algoferos sarot togor shercero»

Потім знову почулися перешкоди й якісь протяжні голоси. Крізь них долинали тріск і звуки, ніби руйнувалися будинки, десь вибивалися вікна, лунали крики невідомих людей і ревіння якихось машин, що поглинали все на своєму шляху.

А потім знову зашипів голос диктора:

«У цей світлий празник, день народження, день народження, день народження… матері Будалара… матері Будалара… день народження, sarot sherben… sarot sherben…»

Карелла з жахом вимкнула касету, а Гордіс різко загальмував, бо прямо перед машиною, немов стіна, виникла група людей!!!