вступ!

Маленький джип повільно їхав слизькою дорогою.
Цього року снігу випало незвично багато. Перед заметіллю кілька днів безперервно лив дощ, перетворивши вулиці на суцільну ковзанку. Комунальники, як завжди, не встигали посипати дороги піском.
На календарі був 3026 рік.
Гордіс їхав на роботу.
Подекуди з-під снігу проступали теплотраси, і колеса нарешті чіплялися за сухий асфальт. Джип одразу набирав швидкість.
Та щойно він виїхав на центральну площу, як різко натиснув на гальма.
— Та щоб вас...
Попереду, просто через дорогу, із радісним галасом біг натовп тих нелюдів — сектантів, які невідомо звідки з'явилися в місті разом зі своїми безглуздими правилами. Гордіс їх терпіти не міг.
Кожна їхня поява означала лише одне — незабаром у лікарні побільшає роботи.
Бо щоразу після цього хтось неодмінно «захворював».
Хвороба була дивною.
Невиліковною.
Її симптоми теж.
Раптова жага до знань.
Незадоволення власним життям.
Бажання щось змінити.
«От скажіть мені... живий, здоровий, маєш квартиру, роботу... Чого тобі ще треба?» — подумав Гордіс, спостерігаючи за натовпом.
Позаду сектантів уже мчали розлючені городяни.
— Хе... Знову щось утнули...
Він опустив бокове скло й звернувся до випадкового перехожого, який теж спостерігав за погонею.
— Шановний, що цього разу сталося?
— Та ви тільки уявіть! — обурено вигукнув чоловік. — Вони намалювали своє графіті... свій символ... просто на храмі! Це ж який жах! Ми з дружиною хочемо сина охрестити. Не дай Боже, ще батюшка заразиться...
Чоловік лише похитав головою й рушив далі.
Гордіс тільки пирхнув.
Таке траплялося вже не вперше.
Але щоб вони дісталися ще й до храму...
Цікаво.
Нещодавно символ Сонця з'явився на будівлі уряду.
Після цього кілька чиновників опинилися в лікарні.
Спіймали ту саму «хворобу».
Гордіс терпляче чекав, поки натовп звільнить дорогу.
Спочатку сектантів називали Дарувальниками хвороб.
Та згодом за ними закріпилася інша назва - "Діти марно обіцяного сонця"
— Хе... А чому це вони? — усміхнувся він сам до себе. — Я теж дитина марно обіцяного сонця. Як і всі ми. А не тільки ці мутанти-сектанти...
Від цієї думки під густою бородою майнула ледь помітна усмішка.
Коли площа нарешті спорожніла, Гордіс рушив далі.
Попереду на нього чекала лікарня.