«Діти бісові» Глава друга.

Грохіт бою затих уже за пів години. Дим, багно і кров із мертвою плоттю перетворилися в одну єдину, б’ючу прямо в ніс куряву. Сотні трупів покривали рівнину, колись заповнену буйством жовтої трави й осінніх квітів. Діти бісові вирішили просто відтягнути трупи подалі від багать і запалили їх знову. Зрештою, кому б хотілося сидіти в холоді, покритим багном і кров’ю після бою? Навколо одного з багать зібралися півтори сотні полку Соболів. Ковзаючи по багну і нутрощах, до багаття підійшов Вольф. Він сів перед багаттям і витер кров з очей і носа, але з носа її стерти не вдавалося, адже вона була не ворожа, а його власна. Йому зламали ніс, що надзвичайно його дратувало, адже йому й так було важко дихати після бою. Біля нього сіли Кром і юний, трохи старший за монаха, Ґроммель. Рудий божевільний дивився одним оком, широко розплющеним, прямо на вогонь. Через його лице, починаючи з місця над лівим оком і закінчуючи під правою ніздрею, йшла кривава лінія, явно залишена мечем. Ґроммель же розглядав передпліччя, де виднівся наглядний приклад шкоди азартних ігор, через які він позбувся кольчуги, що дозволило тому рудому нелюду врізатися зубами йому в руку, перш ніж сокира хлопця не присікла потуги ельфа. Боже, хай сподівається, що ці довговухі не переносять якусь заразу.
— Боже Жорстокий! — вирвалося з вуст Крома. — Адже з цих мерзотників навіть трофеїв путніх не буде, крім фух і цієї от краси... — Він дістав з-за спини щось кругле і вкрите золотистими локонами.
Кром поставив перед собою відрубану голову ельфа. Очі, хай і мертві, ще зберігали гримасу жаху, що доповнював язик, котрий вивалився з роззявленого рота.
— Продам його як опудало якомусь фермеру! — завершив думку вголос Кром.
Філар, що сидів позаду, розсміявся. Та раптом вони поглянули на когось, хто ледве йшов до вогнища, тримаючи мертвою хваткою руків’я булави. Люмберт нарешті дійшов до своїх нових товаришів, після чого впав на коліна перед вогнищем. Тепло так приємно огортало бліде після блювоти обличчя.
— Брат Люмберт, як відчуття? — запитав Кром, ховаючи за спину свій трофей.
— Не скажу... — прошепотів монах тремтячим голосом. — Й сам не знаю. Я власного живота не відчуваю.
— Звідки булава, виродок? — буркнув Вольф, нишпорячи пальцем у роті, перевіряючи наявність дорогоцінних, ще цілих, зубів.
— Не пам’ятаю...
— Ясно. — Вольф виплюнув занесену пальцем багнюку з рота.
Раптом простір розрізав ненависний усім голос капітана Монтера:
— Іллас! Іллас! — він шукав офіцера, що командував сторожів, котрі мали патрулювати місцевість, але не попередили про напад. — Іллас! Та щоб тебе негри трахали! Син собачий, повія з членом, криворилий гад, де ти!?
— Він і його сторожа вже в пеклі, старий ідіот! — крикнув капітанові офіцер полку Воронів Арес. — Замість кричати на трупи краще б втрати порахував, сука!
— От зараза! — відповів Монтер. — Ти як з батьком говориш?!
— Та йди на хрін, сучара! — ця відповідь припинила їхню суперечку.
Сміх солдатів після цього діалогу швидко охопив табір. Полк Соболів також гримів сміхом. Та він різко припинився, коли до них підійшов той велетень у латах, на поясі котрого трималися піхви з величезним мечем у них. Швидко між ними почали чутися вітання до сера Роланда. Лицар оглянув воїнів навколо багаття. Серед десятків помаранчевих і червоних від світла вогню фізіономій він розгледів одне молоде і біле у світлі обличчя юнака, котрий тримав його булаву. Лицар Роланд підійшов до Люмберта.
— Як мені до вас звертатися, юначе? — лицар зняв свій бацинет. Суворе лице, покрите сивими вусами, бородою і бровами, нахилилося у вітанні.
— Брат Люмберт, — нерішуче відповів монах.
— Брате Люмберте, моя булава була надана вам як засіб для самооборони під час бою, але, оскільки бій дійшов свого логічного завершення, тобто нашої перемоги, я хотів би, щоб ви повернули мені Візольту.
— К-кого? — запнувся монах.
— Та булаву! — прошепотів монаху Кром.
— Ой! Так, авжеж, прошу, візьміть!
Люмберт простяг руки з булавою до лицаря, але білі пальці відмовлялися відпускати зброю. Тоді Роланд обережно розсунув пальці юнака і забрав свою зброю. Лицар ще раз опустив голову, тепер уже прощаючись, після чого одягнув свій бацинет.
— Брат Люмберт? Чесно кажучи, мене засмучує факт перебування слуги Господа в цьому місці. — Після цих слів Роланд покинув Соболів.
Тут розчувся чийсь захеканий подих і біг. Люмберт роззирнувся і побачив, що до них біжить дівчина, десь його віку, тримаючи в руках відро з водою, а на плечі — флягу. Дівчина підбігла до солдатів, і до неї одразу ж потяглися Кром і Вольф.
Кром простяг свій платок до відра: — Ох, Гвена, золотце моє, дай-но води! — після чого він приклав до обличчя мокрий платок.
А от Вольф просто скочив до неї і схопив флягу з водою: — Ану дай, шмаркачка! — він нещадно пив і пив, так, наче від кількості води в організмі залежить чистота його душі.
Тут Гвена побачила Люмберта. Вона підійшла до хлопця і запропонувала йому води, піднісши до нього ківш, але його перехопив одноокий Ральф і випив до дна.
— Чорт, Гвена! — крикнув Ґроммель. — Дай води! Здається, ця зараза вже у мене в крові, я хочу промити цей блядський укус...!
Та Ґроммель не договорив, адже поки він відволікся, Фрама припік його рану розпеченою кочергою. Жахливий крик хлопця розчинився в сміхові солдатів.
Але раптом Кром підвівся і приклав до вуха долоню: — Агов, заткніть писки!
Раптом Соболі почули, що від сусіднього до них полку Воронів іде глухе гудіння. Наче вони починали співати.
Кром почав махати руками: — Ану, сь! Мужики, мужики! Зараз дійдуть до куплету, і ми почнемо з ними! І... давай!
І всі півтори сотні горлянок почали волати: — О! Добрі трактирів господарі, скоро до вас прийдемо ми! Трикляті Діти бісові!
Сонце ліниво заходило за горизонт. Діти бісові вирішили перенести табір західніше, в ліс — подалі від поля трупів, аби не витрачати на них час. Солдати знімали одяг і обладунки з полеглих товаришів, забирали придатну зброю, відрізали вуха ельфів і виривали їхні білі зуби. Вольф повибивав руків’ям кинджала зуби вбитого ним же ельфійського сотника. Цей виродок таки вибив йому один із дорогоцінних зубів, а мерцю вони вже не потрібні. Більшу частину продасть, а пару собі вставить. Інгвар весело сміявся. Убба лежав під трупом ельфа з розсіченою навпіл головою. Загоном Соболів постійно ходили глузливі чутки про те, що ці два кузени — канібали-мужеложці. Нарешті вони припиняться. І кожен забирав собі пару вух.
Потім на табір впала тиша. Сотні розляглися на траві лісу, під деревами і кущами. Брат Люмберт лежав прямо між божевільним Кромом, котрий хропів, тримаючи свій трофей у руках, аби ніхто не вкрав, і потворним Філом, ґвалтівником з Ольвії далеко на сході. Він не міг заснути. Всього два тижні тому він був монахом у місті Люмбарт, де служив у маленькій церкві, поки одного дня до нього не завітав сам кардинал. Тепер він тут, серед найбільшої наволочі з усіх кутків християнського світу, де тільки доходив вплив Папи.
Вольф, як він чув, — убивця з його рідного містечка, можливо, навіть його колишній сусід. Кром — божевільний дебошир, злодюжка і вбивця зі сходу. Ґроммель... Хоча Ґроммель тут після несправедливого вироку — обвинувачення у зґвалтуванні. Його завербували під час візиту до міста Вірка, і всі бачили ту нещасну, яку він нібито обезчестив, яку б навіть троє таких, як Ґроммель, не повалили б. Хоча кого б ще кидали до загону Дітей бісових? Військо, котре було зібране колись Папою, аби вони нищили нечисть по континенту. Хороший спосіб боротьби зі злочинцями. Рано чи пізно їх або зжеруть, або їх вб’є зараза, або вони все ж таки відслужать ці 33 роки і будуть виправдані перед законом. Як можна зрозуміти, жоден із засуджених ще не був нагороджений 33 роками служби. Але все ж, чому тут Роланд, Гвена? Хоча, зважаючи на те, що й сам брат Люмберт тут. Але ж і сам монах не благочестивий. Та дівчина того п’яного вечора тому доказ. Але ж його тут і не за злочин прийнято. Якщо задуматися, він зійде зі служби в 48 років, якщо доживе, що навряд, згадуючи сьогоднішній бій. А сер Роланд? Він або вже дуже давно тут, або вже не вийде — він же такий старий. Хоча втрата такого дужого воїна буде дуже сильним ударом. Прокляття, на його очах було здіяно сьогодні стільки вбивств, а з наслідків — тільки безсоння. Схоже, він не такий уже й слабкодухий. Та й чи будуть зачинені ним на службі вбивства вбивствами? Він же буде воювати з нечистю. Навряд Бог буде сварити його за вбивство людожера-гобліна, вовкулаки чи троля.
На цій думці хлопця нарешті поглинув сон.