2

Цей детективний епізод телесеріалу я практично і не бачив. Було вже не до того Свідомість швидко заполонили спогади минулого. Пам'ять владно повернула мене в часи буремного парубоцтва. В ті роки неповторної юності де все було так просто і складно водночас. А ще там існувала наша особлива трійка. Я, мій друг-не-розлий-вода Вітя і сусідка по під’їзду Мирося-золоте-волосся.

Дивно, та я і досі можу в усіх подробицях відновити образ тих двох шибайголовів в компанії яких приймав участь у наших найвідчайдушніших витівках. Вітя тоді був невисоким опецькуватим хлопцем з кирпатим носом і густою чорною чуприною на голові. Мирося навпаки, відзначалася худорлявою цибатою поставою й ясними сірими очима. Двері квартири хлопця знаходилися навпроти моїх, дівчина мешкала на поверх вище нас. Ми були однолітками, разом ходили до одного дитсадка та школи і цим все сказано.

Детально розповідати про наші дитячі і юнацькі пустощі думаю немає особливого сенсу. У кожного з читача напевне віднайдеться в закапелках його пам’яті не менше цікавих оповідок чим у мене. Скажу лишень те, що ми насправді були надзвичайно дружньою компанією і допомагали та підтримували одне одно як тільки могли. Ні один з місцевих хлопців не смів навіть косо зиркнути на Миросю, адже всі прекрасно знали що отримають за це добрячого прочухана від мене та Віті. Взамін дівчина, що була круглою відмінницею в школі, частенько давала нам обидвом списувати ті предмети у яких ми мало що тямили.

Така товариська ідилія тривала до випускного класу. До тих пір поки ми настільки подорослішали що у кожного з’явилися свої особисті інтереси та захоплення. Мирося тоді розцвіла наче весняна квітка. Подруга якось враз і непомітно набралася тої юної вроди яку бувалі люди називають «кров з молоком». Звична, недоладна зовнішність дівчинки-підлітка наче за помахом чарівної палички перетворилася на дивовижно-спокусливу дівчину-красуню.

Зрозуміло, що такі переміни не могли залишитися непоміченими серед знайомих парубків. У Миросі з’явилося чимало залицяльників і вона дещо віддалилася від нас. Побачення з хлопцями, а ще підготовка до випускних екзаменів, займали у дівчини чимало часу. Та незважаючи на це наша компанія регулярно, хоча вже не так часто як раніше, збиралася в улюбленій кав’ярні «Ласунка» де обговорювали останні шкільні новини, ділилися планами на найближче майбутнє і просто теревенили на всілякі буденні теми.

На одній з таких посиденьок Вітя по-секрету зізнався мені, що має палкі почуття до Миросі. Такі слова друга неабияк спантеличили мене. Звісно я міг зрозуміти ті емоції, що спалахнули в серці мого товариша. Дівчина насправді виглядала надзвичайно симпатичною і не захопитися її молодою вродою було нереально. Однак Мирося все таки була нашою давньою приятелькою і в моїй голові якось не вкладалося, що у неї можна пристрасно закохатися.

Однак саме це трапилося з Віктором. Він гаряче закохався в дівчину, хоча на перший погляд не мав і найменших шансів на взаємність з її сторони. Мирося віддавала перевагу старшим хлопцям, а ми, її однолітки, були для неї лишень хорошими друзями дитинства. Свої сумніви я не забарився висловити товаришеві вражено помітивши якого болю завдають йому мої слова. Юнацька недосвідченість не дозволила мені проявити більше елементарної тактовності, тим паче що чесніть і прямолінійність була тоді основою нашої дружби.

Після випускного вечора наші життєві стежини розбіглися в різні сторони. Я з Вітею подалися продовжувати навчання в різних вишах нашого міста. Мирося невдовзі вийшла заміж за одного зі своїх залицяльників і переїхала мешкати в столицю. Деякий час ми ще підтримували з нею зв'язок, та з кожним роком він ставав все слабшим і слабшим. Нарешті настала така мить коли ми остаточно перестали спілкуватися з приятелькою, і тільки від її старенької бабусі вряди-годі дізнавалися куці звістки про те як вона поживає. Що ж тепер здається випала нагода знову побачитися і душевно побалакати.