Зустріч!

Розділ 2

   Влад якраз збирався додому, закінчуючи робочі справи, як телефон оживився новим повідомленням. Воно було від Наталі. «Добре, давай зустрінемось», - написала дівчина.

   «Я радий, що вона погодилася. Аж настрій став кращий. Цікаво, чи легко нам буде спілкуватись?», - думав Влад, вийшовши з офісу. Хлопець зайшов у магазин купити Наті квіти, щось смачненьке і найкраще вино, яке, як йому здавалося, мало сподобатись Наталі і допомогти у їхньому легкому спілкуванні.

   - Я заїду по тебе через 30 хв, - написав Влад.

   - Добре. Щось взяти з собою? – запитала дівчина і знову задумалась, що не може все бути так легко і просто.

   - Нічого не потрібно, я все купив. Тільки вдягнися тепліше, бо вечори ще холодні, - відповів хлопець.

   Так дивно відчувати, що в цьому світі є хтось, хто хоче просто з тобою зустрітись, поспілкуватись, просить тепліше одягнутись… Чому він? Невже я своєю поведінкою якось спровокувала до зустрічі Влада? Але ж і побачив, що я сумна… Нікому нема до цього діла, бо я завжди гарно вмію маскувати всю біль і сум в усміхнену маску, яку треба вдягати кожного дня на обличчя.

   Не маю про що жалкувати, якщо подумати глобально. Але я завжди так мало від всіх чогось хочу, що вже звикла жити у тіні свого справжнього Я. Та я не така!!! Мені подобається сміятися, зустрічатись з друзями, проводити цікаво час. Я насправді дуже проста дівчина, але водночас, напевно, стала дуже складною після того, як від усіх закрилась. А для чого комусь розповідати про свої проблеми чи думки? Щоб почути: «Все так не буде»? Я сама це знаю. А підтримки від тих слів не відчувається ніякої. Тим більше, стільки разів, скільки я наступала на одні й ті ж граблі, напевно ніхто не міг… Я не довіряю навіть мамі, не те, що друзям чи чужим людям. Та що там говорити, я й собі до кінця не довіряю. Особливо своїм почуттям, бо, як виявляється, в моєму віці не просто йти за покликом серця. Тепер треба і голову включати, а тоді чекати, хто в цьому бою переможе: здоровий глузд чи емоційна душа. І я навчилася виключати емоції, почуття і все, що може принести мені біль.

   З такими думками Наталя збиралася на зустріч із хлопцем. З однієї сторони було дуже приємно, що хтось помітив її внутрішній стан, а з іншої… Тут теж можливий свій підтекст.

    Влад вже під'їжджав до Наталиного дому, дівчина чекала під будинком.

«Яка вона все ж таки красива і ніжна, - думав Влад, дивлячись на Нату. – Та чомусь така серйозна і сумна. Що ж могло в її житті трапитись, щоб у такої красуні в її зелених очах читався  тільки біль…»

   - Ну що, поїхали? – запитав хлопець. – Навіть не намагайся випитати, куди ми прямуємо. Все одно не скажу, бо це сюрприз.

   О, це було те, що треба: ще ледь покрита снігом галявина, ставок з дикими качками і тишина… Ната вийшла з машини з чудовим букетом квітів, які вже їй принесли велике задоволення, адже це були не банальні троянди, яких дівчина не любила, а розкішні різнокольорові тюльпани, які вона обожнювала.

   Знайшовши затишну місцину, вже майже друзі, розклали усе потрібне і сіли милуватись природою.

   - Тут так красиво! – сказала дівчина, - Я ніколи не була у цьому прекрасному місці. Вмієш здивувати.

   - Якщо чесно, то я теж тут ні разу не був, - відповів Влад. – Колись батько їздив рибалити і розповів, що на цій галявині біля ставка дуже гарно. Перевірити не було нагоди. Та й, чесно кажучи, не хотілось самому сюди приїздити.

   - А чому сьогодні захотів? - поцікавилась Ната, - І взагалі, розкажи щось про себе, бо ми стільки часу знайомі, а я нічого про тебе не знаю.

   - Захотів і все. Не думаю, що до кожного бажання потрібне пояснення, - усміхнувся Влад. - А якщо коротко про мене, то ти напевно знаєш, що працюю у фірмі «Віндовс», там програми різні створюємо до компів, налагоджуємо роботу пристроїв та інше. Улюбленців не маю, бо нема часу. Два роки тому розійшлися з нареченою. Вона мені зрадила, - відповів хлопець. – Тепер нікому не довіряю і  я зрозумів, що мені подобається бути самому. Ніяких зобов'язань, ніхто тебе не контролює, нічого не забороняє. І не зраджує…

   - Вибач, я не знала, що стосунки були для тебе такими болісними, хоча в мене не краща ситуація.

   - Якщо маєш бажання, то можеш поділитись, - сказав Влад.

   - Ти знаєш, давай не будемо зараз згадувати минуле і сумне. Просто такий приємний вечір, якось так легко і невимушено відпочиваємо, не хочеться говорити про те, що приносило біль, - відповіла дівчина. – Давай краще про щось хороше. І в мене є тост: « Нехай таких чудових миттєвостей у житті буде більше і, щоб ми частіше могли довіряти людям та радіти дрібницям».

  - Дуже гарно сказала. Підтримую тебе, але все ж мені цікаво, чому ти така напружена чи то сумна. Таке враження, що ти себе стримуєш. Ніби тобі й добре тут і зараз, а ніби, одночасно, ти десь далеко і стаєш дуже задуманою. Може розкажеш, що тебе тривожить? – запитав хлопець.

  - Можливо іншим разом. Ти головне дивись, щоб я тобі не почала подобатись, бо я не готова ні до яких стосунків,- швидко випалила Ната.

  - По-перше, не бачу в цьому нічого поганого, якщо б ти мені подобалась, а по-друге, я сам не хочу стосунків. На разі мені достатньо попередніх. А от мати таку подругу, як ти, мені б дуже хотілось. З тобою цікаво і легко спілкуватись,- сказав Влад, дивлячись на реакцію дівчини.

   - Мені теж сподобалось спілкування з тобою. І величезне спасибі, що витягнув мене сьогодні з дому. Я дуже гарно провела час.

   - Я теж,- відповів хлопець, усміхнувшись.