Розділ 6.

Після розмови з вітчимом я настільки зневірююсь і заглиблююсь в себе, що ледве витримую три пари, отримуючи купу зауважень від викладачів через свою неуважність та розгубленість. Навіть компанія подруги, з якою я зустрічаюсь в торговому центрі після закінчення занять, не відволікає мене від неспокійних думок. Я не знаю, що мені робити. Просити гроші в Кирила, щоб віддати їх вітчиму взагалі нерозумно і я ніколи цього не зроблю. Але, з іншого боку, вітчим дійсно не відчепиться… Він буде продовжувати втручатися в моє життя і постійно тримати в напруженому страху. 

— … А потім, коли він виносив тебе сплячу з квартири, я так розчулилась. Ліно, ти взагалі мене слухаєш? Ліно! — Катя зупиняється посеред просторого холу перегороджуючи мені шлях і уважно дивиться у вічі. 

Так, я майже не слухала про що вона говорила, бо знову потрапила в дуже неприємну ситуацію.

— Я сьогодні бачила Харченка, — все ж вирішую поділитися з подругою ранковою розмовою з вітчимом, сподіваючись, що мені стане легше.

— Де? — насторожується Катя.

— Чекав мене біля університету.

— Що хотів? Щастя побажати?

— Якби ж, — шумно зітхаю і намагаюся не заплакати. — Сказав, що я маю повернути йому борг.

— Що? — перепитує. — Борг? Він там зовсім збожеволів? З якої це радості? Хіба, ти йому щось винна? 

— Харченко вирішив, що я повинна повернути йому все, що він витратив на нас з мамою. Вітчим навів довідки про Кирила і за його логікою, я повинна взяти гроші в чоловіка і віддати йому. 

— Ну й сволота! — звісно, Катя в шоці, але зараз я з нею повністю згідна. Він сволота і я не збираюся все життя виконувати все, що він забажає.

— Ти повинна терміново розповісти про це Кирилу.

Порада Каті слушна, але не зовсім. Якби Кирило не був моїм фіктивним чоловіком, то саме так я б і зробила. Тільки, в моєму випадку все по-іншому. Він не повинен постійно розв’язувати мої проблеми і давати гроші. В нього своє життя, а в мене своє. Вчора він чітко дав мені зрозуміти, що навіть на дружні відносини розраховувати не варто. Тому я не буду йому розповідати. 

Попрощавшись з Катею біля виходу і обійнявшись з нею на прощання, я йду на зупинку і їду додому. 

Потрапивши в квартиру мене зустрічає цілковита тиша, тому я роблю висновок, що Кирила ще немає вдома. Переодягнувшись в домашній одяг я вирішую скористатися його відсутністю і спокійно прийняти душ. Знаходжу на полиці шафи-купе рушник, беру новий гель для душу, який я сьогодні купила в торговому центрі і йду в ванну кімнату абсолютно впевнена, що там нікого немає. Мабуть, в мене день сьогодні такий, наповнений сюрпризами, адже іншого виправдання тому, що відбувається далі я не знаходжу.

— Ой матінко! — скрикую відчинивши двері і завмираю на місці, бо погляд врізається в широку чоловічу спину, по якій збігають дрібні краплі води. Минає лише секунда  і від мого зойку, Кирило повертає голову до мене, його темні, майже чорні очі моментально впиваються в мої. 

Він абсолютно голий! Він вдома! А я… Господи, як я могла не помітити його присутності в квартирі? 

Від страху, розгубленості і ще безлічі незрозумілих емоцій я ледве вичавлюю з себе слова:

— Вибач! Я не дивлюся! — після чого закриваю, спочатку очі, а потім, десь з другої спроби й двері, і стрімголов мчу в свою кімнату. 

Від хвилювання, адреналіну і шаленого переляку, серце тарабанить десь у горлі. Боже, я знову осоромилась! Знову потрапила в надзвичайно безглузду ситуацію абсолютно не полегшуючи наше майбутнє спілкування. 

Чорт! А він чому не зачинив двері на замок? Чи, може, Кирило теж гадав, що сам у квартирі?

Боже, я бачила його голим! Голим! Як тепер взагалі дивитися йому в очі? Я тепер навіть з кімнати виходити не буду. Він так загрозливо на мене поглянув, що шкіра досі палає вогнем. 

Який сором! Що тепер буде?

Коли я чую стукіт в двері кімнати, мені хочеться заховатися під ковдру і прикинутися, що я сплю. Тільки ж актриса з мене ніяка, тому закутавшись в махровий рушник і зробивши глибокий вдих я дозволяю Кирилу зайти. 

Слава Богу він вже одягнувся, тільки це зовсім ніяк не скасовує мого вчинку. Я вже все бачила… 

— Хотів сказати, що ванна вже звільнилась, — голос рівний, але не злий, а сам чоловік здається спокійним, чого не можна сказати про мене. 

Моє серцебиття лише набирає обертів, гепаючи так голосно, що грудна клітка тремтить. 

Кирило підходить ближче, дивиться на мене згори вниз, а тоді сідає поруч на ліжку. 

Ну все, мені хана!

— Вибач. Я не хотіла вриватися! Я думала, що в квартирі одна, — починаю виправдовуватись, адже це справді так. Те, що він сидить поруч змушує мене напружитись і почервоніти.

— В домі хороша звукоізоляція. І я теж думав, що один, тому не зачинив двері на ключ.  

— Мені дико соромно, — бурмочу дивлячись в підлогу, бо на Кирила підвести погляд не можу. Після того, що я побачила в ванній кімнаті, мабуть, я більше ніколи не зможу спокійно дивитися йому в очі. Яка ганьба.

— Все нормально, чуєш? — Кирило, наче навмисно торкається мого підборіддя змушуючи поглянути на нього і розчервонітися ще більше. — Ти що ніколи не бачила голих чоловіків? — намагається пожартувати, але мені ні чорта не смішно.