Розділ 4.

Кирило

Вода, яку я намагаюся проковтнути, після шокуючого запитання Ліни, застрягає десь в горлі, викликаючи неконтрольований приступ кашлю. Господи, і звідки такі висновки поселилися в цій наївній русявій голівоньці? Це ж треба було таке запитати.

Сидить, кліпає своїми величезними переляканими очима, поки я витираю воду з підборіддя і подумки офігіваю з цього подарунку долі!

А момент який підібрала? Я ж мало не захлинувся! 

Я — гей! Ви чули про це? Незбагненно просто… Досі не можу оговтатись від її абсолютно необґрунтованого припущення! Якби вона тільки знала скільки жінок пройшло через моє ліжко, тоді б і запитань подібних не ставила. Але дівча не знає, і я розумію, що шокувати її такою інформацією не варто. Я ж відчуваю, що Ліна і так мене боїться до чортів.

Ох, дівчинко… Ти ще така сполохана і наївна, така смішна і безпосередня, я таких не зустрічав, присягаюся. 

Лише за сьогодні вона зуміла двічі мене розізлити. Перший раз, коли зателефонувала під час підписання важливої угоди і слізно просила забрати її з дому. Я кинув усе, переніс угоду на наступний тиждень і примчав з іншої області, тільки для того, щоб забрати її з дому. Як виявилось згодом, мій приїзд виявився вчасним і врятував її від заручин з Самчуком, допомігши нам пришвидшено одружитися. Другий раз вона вивела мене в ювелірній крамниці, коли розпиналася про фіктивний шлюб перед окастою продавчинею, яка, я впевнений, і так все зрозуміла. Гадав, що сюрпризи на цьому завершились, але ні, фінальна фраза вечора про гея мене вбила остаточно. Тепер я навіть вагаюся, чи варто казати їй, що вона дуже сильно помилилася і насправді я люблю жінок, а вони люблять мене. Крім Ліни, звісно, бо вона шарахається від мене, наче, від вогню. Такої заляканої дівчини я ще ніколи не зустрічав і це може стати для нас величезною проблемою. 

Чи встиг я пошкодувати про своє поспішне рішення одружитися з цією дівчиною? І не раз!  Тільки ж я сам запропонував їй шлюб і назвав всі умови, а відмовлятися від своїх слів та обіцянок я не звик. Особливо тоді, коли вона сама звернулася за допомогою. Тепер доведеться якось уживатися разом. Відчуваю, що легко не буде, але назад дороги перекриті, мости зруйновані, а переправи знищені. Я на цілих п'ять років у тенетах шлюбу з гарною, молодою, але дуже наляканою дівчиною, яка вважає мене геєм. Здається, моє нудне життя набуло сенсу і нових барв…

— Ліночко, а можна дізнатися, чому ти так вирішила? Я схожий на гея? — запитую максимально спокійно, щоб, не приведи Господи, не налякати цю перестрашену вигадницю. 

— Є таке, — відповідає вона багряніючи, як буряк. 

— І чим же? — ви навіть не уявляєте, як мені важко зберігати спокій. Вона ще й аргументи зібралась наводити. 

— Ну, ти гарний, доглянутий, стильний, від тебе приємно пахне… — присягаюся, я зараз впаду трупом від її компліментів.  — А ще ти не любиш жінок.

Все, контрольний постріл поцілив мені прямо в голову! Давайте завісу! 

— З чого такі висновки? — запитую по складах, відчуваючи, що закипаю!

— З твого небажання одружуватись.

— Моє небажання одружуватись — це особисто мій вибір! Я просто надто ціную свою свободу, щоб назавжди пов’язувати себе узами шлюбу. І жінок я люблю, але по-своєму, — навіть не буду намагатися пояснити, в яких позах я їх люблю, бо вона точно втече. — Ти ще надто юна, щоб мене зрозуміти, тому не намагайся. Просто знай — я не гей.

Ліна декілька секунд ошелешено кліпає, наче, я відкрив їй Америку, після чого тихо промовляє:

— Вибач.  

— Нічого, — відповідаю, все ще перебуваючи в ступорі після її висловлювань, а за мить лунає дзвінок в домофон і доставник їжі позбавляє нас від навислої напруги. 

Я йду відчиняти двері і за хвилину повертаюся з повними пакетами їжі, але Ліни на кухні вже немає. Втекла. Боягузка. І що з неї візьмеш?

***

Ранок нового дня починається з гучного звуку будильника, якого все ніяк не виходить відключити. Ледве продерши очі підводжуся з ліжка зауважуючи, що за вікном ще досить темно. Беру в руку телефон, дивлюся на дисплей і розумію, що дзвонить не будильник, дзвонять в двері. Причому, дуже наполегливо, наче на потоп, чи пожежу, незрозуміло. 

І кому це там не спиться о пів на шосту ранку?

Повільно підходжу до дверей і провертаю замок абсолютно не очікуючи, що до мене в квартиру увірветься озброєний загін поліції. Що за…?

— Капітан поліції, Ковальський Анатолій Михайлович, — перед очима з’являється посвідчення поліціянта, після чого до мене летить наступне запитання, — Бондар Кирило Олегович тут проживає? 

— Це я. В чому справа? — сон, як рукою знімає, коли я усвідомлюю, що в моєму будинку купа поліції і прийшли вони явно не з благими намірами.  

— Вас підозрюють у викраденні Харченко Ліни Андріївни і примусовому утриманні її проти власної волі. Ознайомтеся з ордером на обшук квартири, — знову суне мені під ніс якийсь папірець і віддає наказ своїм бійцям обшукати квартиру. Здається, я починаю розуміти, звідки віє вітер. Підозрював, що Харченко подасть Ліну в розшук, але такої оперативності я навіть уявити не міг. Мабуть, Самчук посприяв, в цього кнура тут всюди зв’язки, але цього разу вони йому не допоможуть. Тільки б Ліна не злякалась і не наговорила дурниць.