Розділ 1.

Кирило

— Ігор Вікторович чекає вас у віп-залі. Я проведу, — стримано промовляє адміністратор розкішного ресторану в центрі столиці. Маю надію, що зовсім скоро я стану повноправним його господарем, якщо звісно все вийде так як мені потрібно.

— Дякую, — киваю у відповідь, обводячи поглядом це пафосне місце, в якому, без сумніву, водяться шалені гроші. 

Мій покійний дід вклав в цей заклад всю свою душу і я не дозволю, щоб його бізнесом заволоділа одна корислива особа, яка спить і бачить, як все це добро перейде до її загребущих рук. 

Я не можу цього допустити за жодних умов…

Неквапливо крокую за адміністратором, який люб'язно проводить мене до зарезервованого столика, де на мене чекає мій давній приятель Ігор. Колись ми ганяли з ним футбол і клеїли разом дівок, а тепер Ігор поважна людина у столиці, має власну успішну юридичну фірму і купу зв'язків. Загалом те, що мені зараз потрібно.

— Кириле, — Ігор стримано тисне мені руку підводячись і поправляє свій дорогий костюм. — Радий зустрічі.

— Навзаєм, Ігоре. А ти змінився, — не можу не відмітити його серйозний тон. — Діловий стиль тобі личить, — сідаю на стілець і за мить офіціант вручає мені меню. 

— Дякую, Кириле. Скоро ти теж перейдеш на піджаки та краватки. Я так розумію, ти серйозно налаштований заволодіти бізнесом діда?

— Більш ніж серйозно, — киваю, подумки "дякуючи" покійному старому за його приємний бонус.

— Що ж, тоді перейдемо одразу до справи, — по-діловому заявляє Ігор, відкриваючи чорну теку, яку я не одразу помітив на столі. 

—  Я детально ознайомився із заповітом твого діда, тому мушу визнати, там все чисто, не підкопаєшся. Якщо ти дійсно налаштований отримати свій спадок, тобі треба терміново одружитися. Так як ти дуже довго сумнівався, чи варто тобі в це вплутуватися, час майже збіг і тепер, щоб знайти собі наречену, в тебе залишилося менше місяця.  Одразу зауважу, що фіктивний шлюб тобі не підходить, а також жодних шлюбних угод і підставних наречених. Ти повинен одружитися по-справжньому і прожити в шлюбі мінімум п'ять років. Якщо, з якихось причин ви вирішите розлучитися раніше зазначеного терміну, весь бізнес, нерухомість, майно і гроші автоматично перейдуть в руки твоєї мачухи.  Кириле, ти мене слухаєш? — перепитує Ігор ймовірно помітивши на моєму обличчі легкий відблиск шоку…

— Так, звісно, — киваю приголомшено, адже про термін шлюбу я чую вперше. Мабуть, коли оголошували текст заповіту я був не дуже уважним, а ще розлюченим на весь світ через одну неприємну особу, з якою тепер доведеться добряче потягатися. 

— П'ять років — це дуже довго… — озвучую свої думки і одним рухом осушую вміст склянки, яку декілька секунд тому приніс офіціант. Шкода, що то була вода, мені терміново потрібно випити чогось набагато міцнішого.

— З пошуками нареченої можуть виникнути проблеми. Не кожна погодиться на такі умови, хіба що, не знаю… Гроші запропонувати… ­— продовжую ділитися своїми думками вголос, наче це чимось мені допоможе.

— Погодиться та, котрій необхідний захист. Гроші теж зайвими не будуть, — озвучує свою версію Ігор після чого робить замовлення. 

Мені сьогодні взагалі шматок в горлянку не лізе, тому я замовляю лише склянку віскі. Офіціант віддаляється і тільки після того, як він зникає з поля зору я продовжую нашу розмову.

— Гроші потрібні всім, але насамперед мені потрібна нормальна, адекватна дівчина, яка буде гідно поводити себе на публіці і зможе так зіграти свою роль, що ніхто навіть припустити не зможе, що це фікція. Тільки я уявлення не маю, де її шукати, — і це зараз найбільша моя проблема. Ще й обмежені часові рамки починають тиснути на свідомість…

Слово захист я чомусь пропускаю повз вуха…

— Нічого шукати не доведеться, Кириле. Я підключився і майже знайшов тобі наречену, але боюся, над її манерами та поведінкою потрібно буде попрацювати.

— Ти серйозно? Знайшов? — дивуюся, насупивши брови, бо мені якось слабо віриться, що в такі короткі терміни реально знайти щось дійсно гідне. Це не дівку на вечір організувати! Господи, мені з нею цілих п'ять років жити! Збожеволіти! Тут потрібно добре подумати, все зважити, а він ось так з порогу… Знайшов! 

— Ігоре, ти мене дивуєш, — намагаюсь зберігати спокій і стриманість. Зрештою, мені поки що немає до кого звернутися за допомогою, тому варто його вислухати. Раптом, мені нарешті пощастило.

—  Я хочу знати хто вона, і, найголовніше, де ти її знайшов?

— Це прийомна донька Бориса Харченка, — спокійно відповідає Ігор ретельно пережувавши шматок соковитого стейку. —  Можливо, ти пам'ятаєш його, такий низький, лисуватий і дещо неприємний тип. Колись дуже рвався співпрацювати з твоїм дідом, хотів постачати свої екологічні продукти в його ресторани, але старий Бондар не захотів мати з ним жодних справ.

— Якщо мій дід не хотів  з ним працювати, чому тоді я повинен одружуватися на його пасербиці? — поки що я зовсім не розумію зв'язку. Чи, може, його тут немає?

— Кириле, звісно ти не повинен і я в жодному разі не можу тебе змусити. Просто нещодавно в мої кола просочилася дуже цікава інформація, начебто в Харченка зараз проблеми з бізнесом і, для того щоб їх вирішити він хоче віддати свою прийомну доньку за Самчука, а цього типа ти повинен пам’ятати. Йому вже під п'ятдесят, їй - лише вісімнадцять… Мені чисто по-людськи її шкода… Ти ж розумієш, для старого Харченка цей шлюб, це як інвестиція у безтурботне життя під крилом Самчука. Я впевнений, що почуття прийомної доньки до уваги ніхто не брав, — Ігор продовжує свою трапезу, а я замислююсь над його словами поринаючи у власні роздуми… Можливо, раніше я б навіть не сприйняв їх серйозно, адже виходити заміж за наказом батька, чи то пак, вітчима, в наш час це якась середньовічна дикість, але з іншого боку, заповіт мого діда довів, що дикість буває різних відтінків…