Глава 22 Чашка миру

Ранок у східному крилі почався підозріло тихо. Ні гуркоту меблів, ні криків на слуг, жодних скандалів з міністрами.

Вікторія прокинулася сама. Каела вже не було — лише холодна складка на його половині ліжка і слабкий запах диму, що в’ївся в простирадла. Схоже, дракон після вчорашньої нічної розмови вирішив дати їй трохи простору, або ж просто застряг на черговому «терміновому засіданні». Медальйон на шиї пульсував рівно. Татуювання на стопі — тепліше, ніж зазвичай. Ніби теж чекало на якийсь підступ.

Вона потягнулася, відчуваючи, як затерпла спина. Традиційне похмілля після вчорашнього медового вина та нічних пригод біля південних воріт давалося взнаки, але внутрішній адреналін працював краще будь-якого тонізуючого зілля. Рука не встигла потягнутися до чашки, як важкі двері покоїв прочинилися й у кімнату безшумно, наче тінь, запливла леді Селеста. 

— Доброго ранку, Ваша Високосте, — голос леді Селести звучав прохолодно, але без звичної щоденної зневаги. Здається, після вчорашнього дня розпорядниця почала ставитися до нової кронпринцеси з чимось схожим на повагу побитого ворогом генерала до небезпечного суперника.

— Доброго, якщо воно й справді добре, гарбузова моя цвіле, — знічев'я кинула Віка, відпиваючи каву. — Викладайте. Що там у нас на сьогодні? Знову карати міністрів чи влаштовувати ревізію в палацових підвалах?

Селеста ледь помітно зморщила носик, але проігнорувала шпильку. Вона розгорнула сувій. Головна розпорядниця замку сьогодні виглядала напрочуд зібраною. На її ідеально зачесаній голові не здригнувся жоден волосок, а в руках вона тримала не звичний стос скарг чи суворих інструкцій, а елегантний сувій із печаткою імператорського двору.

— Сьогодні графік кронпринцеси насичений. О десятій ранку — перевірка звітів благодійного фонду імперії. О дванадцятій — примірка парадних прикрас у королівського ювеліра. Але це формальності... — розпорядниця зробила невелику паузу, і в її крижаних очах промайнув хитрий, майже злостивий блиск. — О пів на третю по обіді у внутрішньому східному саду на вас чекає неофіційне чаювання.

— Чаювання? — Віка ледь примружилася, відставивши горнятко. — Хто організатор?

Селеста склала руки на грудях і чітко чеканула:

— Вас запросила леді Мірелла. Разом із імператрицею Серафіною та колом найближчих дам імператорського двору.

У кімнаті на секунду запала глуха тиша. Вікторія повільно підняла голову. У пам'яті миттєво сплив образ цієї крижаної ляльки в блакитній сукні, яка так щиро сподівалася витіснити її з позицій ще в день заручин. Слідом доєднався образ мачухи Серафіни, яка завжди здавалася Вікторії занадто «солодкою». 

Чаювання в саду без Каела, без жодних запобіжних заходів, у самий розпал двору, де кожна дама озброєна не віялом, а отруєним словом.  Що ж може піти не так?.. Не просто зустріч — відкрита пастка — її перший самостійний екзамен у ролі кронпринцеси. Без дракона, рукоприкладства чи нищення меблів.

— Леді Мірелла?.. Перекажіть організаторкам, що я обожнюю солодке. — Віка повільно розпливлася в широкій, зухвалої усмішці, від якої леді Селеста інстинктивно зробила крок назад. — Особливо коли воно починає палати у них під ногами. — Вікторія підвелася з крісла, скидаючи з плечей халат. В її бурштинових очах спалахнув знайомий азартний вогник. — готуйте найкращу сукню… Сьогодні війна за розкладом.

Наготу Вікторії швидко приховала розкішна сукня. Грубий шовк нагадував мідні лати з високим коміром, що щільно охоплював шию, і вузькими золотими вишивками на манжетах. Корсет знову стягнув ребра з майже диктаторською жорстокістю, а пишна багатошарова спідниця приховала не лише важкі чоботи на випадок швидкого відступу, а й повноцінний арсенал з кількох відмичок, гострого кинджала та кількох заздалегідь підготовлених димових шашок. 

У цьому вбранні Вікторія виглядала бездоганно холодною і благородною, проте внутрішньо була готова перетворити вишуканий розарій на випалену пустку. Щоправда, до самого чаювання їй довелося прориватися через бюрократичне мінне поле імперських паперів. 

Звіти благодійного фонду виявилися настільки заплутаними фінансовими махінаціями, що замість розбору благодійності Віка ледь не влаштувала пожежу. Спроба розібратися з розкладом постачання продовольства для палацу закінчилася тим, що вона випадково загубила ключі від головної комори й змушена була виламувати замок за допомогою шпильки. Бути кронпринцесою виявилося значно важче, ніж грабувати баронів: тут вороги ховалися не за мішками із золотом, а за нескінченними рядками цифр, підозрілими векселями та казенними печатками, які не піддавалися логіці.

Коли годинник на вежі пробив пів на третю, Вікторія вже впевненою, хоч і трохи скутою через жорсткий корсет, ходою перетинала коридори, що вели до внутрішнього східного саду. Вікторію навіть не здивував той факт, що «колегія» вже встигла її зачекатися, хоч судячи з запрошення чаювання ще навіть не встигло початися. 

Дорогі шовкові портьєри приховували від зайвих очей вишукану панораму: доглянуті кущі троянд, мармурові альтанки, обплетені диким виноградом, і легкий дзенькіт порцеляни, що лунав з-під розлогих крон дерева. Побачивши кронпринцесу, леді Мірелла ледь помітно кривила губи у своїй фірмовій холодній усмішці. На чолі зібрання, у м’якому кріслі, оздобленому оксамитовими подушками, сиділа імператриця Серафіна. Її м'яке обличчя світилося теплом, а голос лунав настільки лагідно, що вона виглядала втіленням щирої, майже материнської доброзичливості.. 

— Дорога моя, сідай ближче до мене, не бійся, — лагідно проворкувала Серафіна, вказуючи на місце поруч із собою. Вона зустріла її розгорнутими обіймами, з турботою поправивши Віці комір після ніжностей. — Тримаєшся люба?.. Після такого вінчання я б на твоєму місці каменя на камені не залишила. Дарма ти даєш Каелю поблажки, от я б—