Глава 20 Список

Вікторія прокинулася від відчуття, що хтось уважно на неї дивиться.
Не Каел. Він, як завжди, уже зник. На його половині ліжка лише холодна складка простирадла і ледь помітний запах диму.
Зате на тумбочці лежала маленька згорнута записка, притиснута її ж щасливою монетою.
«Південні ворота. Третя година ночі. Не одна.
— А»
— Третя ночі… совість маєте?
Вікторія потерла обличчя й тихенько вилаялася. Голова після вчорашнього вина й «ділового партнерства» гула м'якше, ніж мала б. Татуювання на стопі пульсувало тепліше звичайного — ніби відчувало, що сьогодні знову буде весело.
Вона одяглася сама. Темний одяг, зручні чоботи, відмички за пазухою, кинджал на стегні. Медальйон знову лежав на шиї — холодний, живий, зрадливий. Каел його не забрав. Цікаво.
Віка вислизнула через вікно східного крила. Портал Фінна відкрився рівно в віконній рамі.
— Ти запізнилася на чотири хвилини, — прошепотів Фінн, ховаючи обличчя під капюшоном. — Я вже думав, дракон тебе прикував до ліжка.
— Він би й хотів, — буркнула Віка. — Де Анна?
— Уже всередині. Каже, покоївка прийде сама. З новим списком.
Вони чекали в тіні старого дуба біля південної стіни. О третій годині з'явилася сіра сукня. Покоївка йшла швидко, майже бігла, тримаючи в руках невеликий згорток. Анна вийшла їй назустріч з-за колони, ніби просто приймала зміну.
Передача зайняла менше секунди. Саме тоді Вікторія зробила те, чого не мала б робити:
— Які ми всі сьогодні працьовиті, — вона вийшла з тіні, — дівчата.
— Ти… — покоївка зблідла до кольору крейди.
Анна лише ледь підняла брову, ніби питала: «Серйозно?». Віка вже стояла поруч і легко витягнула згорток у неї з пальців.
— Я. І мені дуже цікаво, чому список розкладів охорони імператорського палацу опиняється в руках південної делегації.
Покоївка різко рвонулася назад. Анна зробила крок убік — чиста професійна нейтральність. Фінн уже тримав кинджал напоготові.
— Ти не розумієш, — прошепотіла дівчина. — Мене змусили. Якщо я не…
— Хто? — різко запитала Віка.
Покоївка відкрила рот — і повітря раптом стало гарячим: з тіні біля воріт вийшов Каел. Без мундира. У чорній сорочці із закачаними рукавами. Золоті очі горіли так, що навіть ніч здавалася яскравішою.
— Цікаво, — тихо промовив він. — Моя дружина посеред ночі перешіптується з двома відомими злодіями. І зі списком, який мав би лежати в моєму особистому сейфі.
Вікторія відчула, як серце зробило кульбіт.
Він знав. Звісно, він знав.
— Я збиралася тобі розказати, — сказала вона рівно. — Після того, як перевірю…
— Ти вже перевірила, — перебив Каел. — І вирішила не казати. Знову.
Покоївка скористалася моментом і кинулася тікати, але не встигла зробити й трьох кроків. Каел навіть не поворухнувся — просто підняв руку. Повітря навколо дівчини стислося, і вона впала на коліна, задихаючись.
— Ім'я, — холодно наказав він.
— Л… Люціан, — вичавила покоївка. — Він… він платив. І погрожував. Сказав, що якщо список не потрапить до вампірів до світанку…
Покоївка знепритомніла.
— Ну і сімейка у тебе, принце. — Анна тихо свиснула.
— Заткнись, — буркнула Віка, але вже без злості.
Каел підійшов ближче. Його погляд ковзнув по Фінну, по Анні, по мішку, який Фінн чомусь усе ще тримав (там, здається, ще залишилося золото барона Корвіна).
— Ви двоє, — сказав він тихо. — Зникніть. Зараз. Якщо побачу вас у палаці без мого дозволу — спалю.
Фінн підняв руки.
— Ми вже йдемо. Віко… удачі. Ти її дуже потребуватимеш.
Анна кивнула Вікторії й розчинилася в тіні разом із напівельфом. Залишилися тільки вони двоє. І непритомна покоївка. Каел довго дивився на Вікторію. Потім нахилився, підняв згорток, розгорнув і швидко пробіг очима.
— Список справжній, — констатував він. — І дуже детальний. Хтось зсередини працює на Люціана вже мінімум три місяці.
— Я знала, — тихо сказала Віка. — Просто хотіла…
— Сама. Я знаю. — Каел склав папір і сховав за пояс. — Ти завжди хочеш сама. — Простір між ними скоротився до кількох сантиметрів. — Навіть коли від цього залежить, чи згорить весь палац.
— Злишся, — констатувала вона.
— Ні. — Каел похитав головою. — Я… розчарований. І це гірше. — Вогонь у його очах на мить став тихішим. — Іди в палац, Вікторіє. Зараз. Я розберуся з нею.
— У Люціана на подібне…
— Завтра… завтра ми поговоримо. Без контрактів. Без «ділового партнерства». Просто поговоримо.
Вікторія хотіла щось різке відповісти, але слова застрягли. Вона лише кивнула, розвернулася і пішла до порталу, який Каел уже відкрив для неї.
— Каеле. — Перед тим як ступити всередину, вона обернулася.
— Мм?
— Я не хотіла тебе підставляти. Справді.
Він довго мовчав.
— Я знаю. — Голос принца вперше був настільки тихим. — Саме тому це так… дратує?
Портал закрився. А в саду біля південних воріт Каел Драконар стояв над непритомною покоївкою і вперше за багато років відчував, що контроль вислизає не лише з його рук, а з усього, що він вважав своїм.