Глава 18 Ділові партнери

Світло ранкового сонця, що пробивалося крізь високі вікна кабінету, відчувалося майже фізичним знущанням. Вікторія сиділа за масивним столом, тримаючись обома руками за склянку з холодною кислою водою. Голова гула так, ніби всередині черепа влаштували масовий парад бойові молоти гномів.

Двері відчинилися, і до кімнати зайшов Каел. Виглядав він так, ніби ніякого нічного штурму особняка барона Корвіна й повернення з мішком золота не існувало в природі: ідеальна постава, застебнутий на всі ґудзики мундир і повна відсутність слідів похмілля. У руках він тримав чашку гарячої чорної кави без цукру.

Каел мовчки поставив ще одну чашку перед Вікторією. Вона кинула на нього похмурий погляд, але каву взяла.

— Голова? — запитав Каел рівним, відстороненим голосом, сідаючи на протилежному боці столу.

— Найменше мене зараз хвилюють твої турботи, ящірко, — хрипко відповіла Віка, роблячи маленький ковток.

Каел кивнув, абсолютно ігноруючи її тон.

— Учорашній інцидент із пограбуванням барона залишено без наслідків завдяки моєму втручанню перед міською вартою. Пропоную укласти перемир'я. Повністю забути те, що сталося в першу шлюбну ніч, і продовжити наше спілкування виключно як ділові партнери.

Вікторія примружила бурштинові очі. Їй сподобалася ця ідея. Жодних емоцій, жодних слабкостей, жодних згадок про «технічні збої».

— Договір є договір, — чітко й холодно промовила вона. — Для мене ти — не більше ніж тимчасовий сусід. Мій статус і моє життя тебе ніяк не стосуються.

Каел на секунду затримав на ній погляд, у якому промайнула ледь помітна тінь, але одразу сховав її за маскою крижаної професійності.

— Чудово. Жодного сарказму, жодних жартів, виключно культурна комунікація. — Він відсунув до неї аркуш пергаменту з розкладом на день. — Сьогодні ввечері відбудеться ваш перший офіційний вихід у ролі кронпринцеси. Прийом на честь делегації південних вампірів. Від вас вимагається абсолютна стриманість: нічого руйнувати не потрібно, ніяких бійок, скандалів чи самовільних акцій.

Віка уважно подивилася на папір.

— Надто просто…

— На прийомі буде присутня представниця делегації з маленькою рубіновою сережкою у формі краплі на лівому вусі, — продовжив Каел, перейшовши на діловий тон. — Ваше завдання — знайти її серед гостей і непомітно простежити, з ким саме вона буде контактувати. По можливості запам'ятати кожного, хто до неї підійде, або передати мені через знаки.

Вікторія трохи розслабилася. Робота під прикриттям, розвідка та пошук таємних зв'язків — це була її стихія. Набагато краще, ніж вислуховувати лекції про мораль.

— Так і знала, — сухо відповіла вона, ставлячи порожню чашку на стіл. — Шукаєш кротів серед своїх? Я знайду цю дівчину, запам'ятаю кожне її слово. Щось іще?

— Ні, — підвівся Каел. — О четвертій  вечора леді Селеста принесе сукню. Будьте готові.

Він розвернувся й вийшов із кабінету так само швидко й непомітно, як і з'явився.

Наступні кілька годин у палаці минули в атмосфері суворих приготувань. Леді Селеста, до якої частково повернувся дар мови, особисто контролювала кожну дрібницю. У гардеробній кімнаті кронпринцеси панував хаос із коробок, стрічок і прикрас.

Вікторія мовчки дозволяла придворним майстрам затягувати новий корсет — цього разу темно-смарагдового відтінку, який підкреслював її бліду шкіру та бурштинові очі. Волосся зібрали у складну, бездоганно акуратну зачіску, а на шию наділи витончене золоте кольє з дрібними смарагдами.

Стоячи перед величезним дзеркалом і оглядаючи свій новий, бездоганно аристократичний образ, Віка холодно й чітко повторила собі внутрішню установку: «Він для мене ніхто. Просто сусід. Ні більше, ні менше. Я виконаю свою частину контракту і ще й наживуся на цьому виродку».

Вона перевірила, чи надійне відділення для мініатюрних відмичок і гострого леза, схованого в підкладці сукні, і рівно о шістнадцятій годині вийшла з кімнати.

Гра починалася.