Глава 17 Барон, куртизанка і державний бюджет

Наступного ранку дім Драконарів зустрів світанок у такій глибокій, майже релігійній тиші, якої не пам'ятали старожили палацу. Слуги пересувалися попід стінами виключно навшпиньки, леді Селеста зачинилася у своїх покоях і відмовлялася виходити, а міністр фінансів надіслав офіційне прохання надати йому двотижневу відпустку за станом здоров'я.

Двері кабінету кронпринца відчинилися без стуку. Слуга в сірому камзолі, блідий і тремтячий, поклав перед Каелом невеликий аркуш паперу, на якому розбірливим, але агресивним почерком було виведено нові вимоги кронпринцеси щодо перебудови підземель.

Каел важко потер перенісся. Від учорашнього дня його мігрень перетворилася на перманентний стан душі. Золоті очі принца втомлено дивилися на документ, поки в його голові зріло єдине правильне стратегічне рішення. Цей палац просто не витримає ще сорока восьми годин правління Вікторії. Вона рознесе тут не лише занавіски, а й усю імперську вертикаль влади.

Через годину до покоїв кронпринцеси прибув особистий посланець із лаконічним листом: лише кілька рядків суворого почерку Каела.

«Відвідування родини, друзів та інших небезпечних елементів дозволяється. Рекомендую затриматися поза межами палацу днів на три. А краще — на тиждень. Поки дворецький не відішле назад усю чорну матрацну декорацію, а мешканці не відновлять душевний спокій. Відповідні магічні дозволи оформлені».

Вікторія перечитала записку двічі: її брови здивовано поповзли вгору, а потім на її обличчі розцвіла широка, хижа і напрочуд задоволена усмішка.

— Ну треба ж, який турботливий, — пробурмотіла вона, закриваючи сумку з відмичками. — Сам же й випроваджує… Що ж, гріх ображати чоловіка в законному шлюбі.

За лічені хвилини зібравшись, вона залишила палац позаду й попрямувала на інший бік столиці — у старий міський квартал, де в пишній і галасливій таверні «Стомлений гриф» мешкав її давній друг.

Вечір у таверні розгортався за класичним сценарієм повного руйнування моральних правил: за затишним кутовим столом, заваленим порожніми пляшками з-під міцного медового вина та тарілками з пряними закусками, сиділи троє. Сама Вікторія — тепер уже законна кронпринцеса імперії, яка палко скаржилася на свою тяжку долю; Фінн — цинічний авантюрист із вічною посмішкою на вустах; і найкраща подруга Віки, розкішна блідошкіра вампірка Анна, яка за сумісництвом була найуспішнішою куртизанкою столиці.

— Хочеш сказати, крихітко, — сміючись, промовила вона низьким, оксамитовим голосом, поправляючи шовкову сукню з глибоким декольте, — що ти вийшла заміж за найбагатшого, найвпливовішого дракона імперії, переспала з ним у першу ж ніч, а тепер сидиш тут, п'єш зі мною дешеве вино й ниєш, — Анна переможно стукнула кухлем об стіл, розплескуючи напій, — що він холоднокровний мудак?!

— Він назвав це «технічним збоєм системи»! — обурено вигукнула Вікторія, перехиливши чергову чарку й гепнувши її назад. Голова вже приємно гула, а в крові шумував алкоголь і накопичена за дні образа. — Технічний збій, розумієте?! Мене, кронпринцесу, прирівняли до бракованої шестерні в механізмі!

— Тупий ящір, — авторитетно погодився Фінн, колупаючись ножем у деревині столу. — Усі вони однакові. Мають по триста років стажу, а романтики — як у табуретки.

— Отож бо й воно! — підтримала подругу Анна, змахнувши келихом. — Тобі хто слово давав, рогоносець?

Фінн, як завжди вдало, змінив своє положення, уникаючи стусана наполовину порожнього кухля.

— Треба його провчити. Шкода тільки, що мій останній клієнт — жирний барон Корвін — сьогодні теж зіпсував мені вечір. Мало того що наобіцяв золоті гори за приватну ніч, так ще й випровадив на світанку без жодної монети, заявивши, що я «не виправдала очікувань». Уявляєте цю нахабну морду?!

Вікторія різко підняла голову. У її бурштинових очах під дією алкоголю та праведного гніву спалахнув знайомий, небезпечний блиск.

— Не заплатив куртизанці за роботу? — тихо перепитала Віка. Голос пролунав із таким крижаним задоволенням, що Фінн мимоволі відсунувся на сантиметр. — У центрі моєї столиці? Зневажив честь нашої дівчинки?

— Повна каса в його особняку на Південній вулиці, — лукаво посміхнулася Анна, підморгуючи. — І сейф просто за картиною із зображенням його гнилого родоводу.

Через пів години три навіжені п'яні постаті вже перелазили через високу ковану огорожу розкішного особняка барона Корвіна. План був настільки ж божевільним, наскільки й ефективним. Віка з відмичками за три хвилини відкрила головний сейф аристократа, поки Фінн тримав величезний мішок для золота, а Анна стояла на шухері з пляшкою вина в зубах. Вони вигребли звідти абсолютно все — від важких золотих злитків до дрібних діамантів, залишивши на порожніх полицях лише коротку записку: «Плата за послуги леді Анні сплачена повністю. З повагою, королівський аудит».

Забравши мішок із грошима, вони вже збиралися святково зникнути через чорний хід, коли повітря раптом заіскрилося. Простір біля саду тріснув, і з густих озонових спалахів матеріалізувалася висока, монументальна постать у чорному мундирі. Каел. Його золоті очі палали таким диким, неприборканим вогнем, що нічні тіні навколо буквально відсахнулися. Від нього віяло спекою розпеченої лави.

— А ну стояти, злодії матірні, — пролунав його крижаний, грізний голос, від якого Фінн протверезів на рік уперед.