Глава 15 Перша шлюбна катастрофа

Двері спальні зачинилися з таким гуркотом, що стародавні стіни замку, здавалося, здригнулися. Магічний замок клацнув сам собою, відрізаючи їх від решти світу, від тисячолітніх ритуалів, від холодних очей імператора та від отруйних посмішок Люціана.

Повітря в кімнаті було розпеченим, густим і наскрізь просякнутим озоном.

Каел навіть не дав їй часу зробити й кроку. Він притиснув її спиною до важких дубових дверей так м'яко, але водночас невідворотно, що в неї перехопило подих. Його руки лягли по обидва боки від її голови, а погляд золотих очей пропалював наскрізь — у ньому більше не залишилося ані крихти колишньої стриманості чи холодної прагматичності. Тільки чистий, голодний вогонь, який він роками тримав на ланцюгу.

— Ти порушила всі можливі правила імперського протоколу, — проричав він низько, майже біля самих її губ, відчуваючи, як її дихання змішується з його власним. — Зруйнувала канони і зробила священний ритуальний танець схожим на бойовий вихід диверсійного загону.

Вікторія зухвало підняла підборіддя, хоча серце в грудях калатало так гучно, що заглушало все навколо. Вона не відвела погляду, а її бурштинові очі блиснули в темряві хитрим азартом.

— А ти чого очікував, ящірко? — її голос пролунав ледь чутно, але в ньому дзвенів виклик. — Я не стоятиму осторонь, бліднучи від кожного шурхоту?

Слова вмить стали зайвими. Його губи знайшли її губи — різко, жадібно, без жодної ніжності, але з такою нестримною пристрастю, яка змушувала світ навколо розсипатися на крихти. Це не був обережний придворний поцілунок; це було зіткнення двох стихій, які надто довго стримували. Віка різко вплела пальці в його світле волосся, притягуючи його ближче, відчуваючи, як його гарячі руки зривають із неї важку сукню, розв'язують шнурівки й позбавляють усього зайвого, що розділяло їх досі.

Одяг зустрівся з підлогою. Шкіра до шкіри — гаряче, обпалюючи одне одного чутливістю до кожного дотику. Його руки нахабно досліджували трофей: талію, стегна, плечі, залишаючи по собі невидимі сліди полум'я. Вона в боргу теж не залишилася, впиваючись нігтями в його міцні плечі й широку спину, відчуваючи, як його магія реагує на кожне її здригання.

Ніч безжальної близькості була сповнена їхнього двобою і водночас капітуляції одне перед одним. Кожне торкання було на межі зриву, кожен стогін розпалював повітря у спальні, а залізна самодисципліна принца-дракона розсипалася на попіл під натиском дикого, нестримного характеру авантюристки.

Боротьба не вщухала ще довго. Зіваки в коридорі вже встигли добряче втомитися й згоріти від заздрості, коли нарешті всередині спальні принца-дракона запанувала втомлена тиша.

Вони вже лежали на широкому ліжку під м'якою ковдрою. Залишки магічного полум'я ще ледь помітно потріскували в каміні. Каел лежав на спині, дивлячись у темну стелю, закинувши руку за голову, здивовано розглядаючи власну долоню, ніби намагався зрозуміти, куди поділася вся його залізна логіка. Вени на передпліччі виднілися в рази чіткіше, ніж зазвичай, та й усередині вирувало щось дивне й поки що незвідане для нього самого.

Вікторія лежала поруч, спершись головою на його плече, і тупо дивилася на темну пляму від вина на килимі. Ніхто з них не наважувався порушити цю коротку ідилію.

Ідилію…

— Чорт… — Віка повільно повернула голову, перевела погляд на Каела й тихо, щиро вимовила: — Реально?.. Я переспала з… тобою?

— Навіть не пробуй мене звинуватити, Вікторіє. — Каел скосив на неї золоті очі й важко видихнув через ніс, відчуваючи повний розрив усіх шаблонів у своїй голові. — Сам у повному ахуї.

Вікторія аж підскочила на ліжку від такого лексикону, і це відкриття здивувало її чи не більше, ніж усе, що сталося між ними за їхнє коротке знайомство.

— Ваша Високосте… що це за брань серед білого дня? — її бурштинові очі округлилися. — Де твоя залізна витримка?.. Де королівський етикет?

Хвилина розгубленості вивітрилася миттєво, поступившись місцем суворій реальності. Віка різко сіла, натягуючи ковдру по саму шию, і холодно примружилася.

— Падлюко, таки щось було в договорі… — вона виразно вигнула брову. — Мені перекреслили всю вашу політичну логіку?

Каел усе ж зміг увімкнути внутрішні гальма. Залізна самодисципліна, яку він роками тренував щодня, з тріском поверталася на місце, натягуючись на його обличчя звичними крижаними масками. Він повільно підвівся з ліжка, накинув на плечі вільну сорочку і відвернувся до вікна, де сіріло передсвітанкове небо.

— Усе залишається так, як і було, людино. — Його голос пролунав холодно, рівно й методично, наче він знову зачитував звіт для імператорської ради. — Це був… збій. Перший і останній.

Від цих слів у Вікторії всередині щось обірвалося. Гостро, боляче і з такою дикою несправедливістю, що її просто розірвало зсередини.

— Збій?! — голос зірвався на крик, переповнений чистою, незамутненою істерикою. Вона різко скочила з ліжка, навіть не намагаючись прикритися, і тицьнула пальцем йому в спину. — Використав мене як розрядку для своєї драконячої напруги і тепер знову ховаєшся за своїми тупими правилами?!.. Ти — самозакоханий, безсердечний ящір!.. Тупий холодний чурбан із короною на голові! Щоб я ще хоч раз повірила твоїм золотим очам!

Каел навіть не обернувся. Він стояв нерухомо, стиснувши кулаки на підвіконні, дозволяючи кожному її образливому слову падати на нього, як важке каміння. Він мусив тримати стіну. Бо якщо він зараз здасться — їх обох просто знищать.