Глава 12 Глобальне потепління

Каел саме розстелив на дивані тонку ковдру, коли двері кабінету відчинилися без стуку.

— Я сподівалася застати лише тебе, дитино, — м'який, майже лагідний голос імператриці Серафіни розлився по кімнаті. — Після тієї… вистави в залі я вирішила перевірити, чи не потрібна тобі розмова. З жінкою про жінку.

Каел завмер. Він навіть не встиг обернутися. Стояв спиною до дверей, повністю голий, лише з рушником у руках, яким щойно витирав волосся. Вода з ванни все ще стікала по його спині. Серафіна зробила крок усередину — і зупинилася.

— …О.

Тиша стала густою. Імператриця повільно підняла брови. Її погляд ковзнув від мокрих слідів на підлозі до оголеного тіла спадкоємця, потім — до відчинених дверей спальні, звідки ще пахло гарячою водою й сандалом.

— Матінко, — Каел повільно обернувся, прикриваючись рушником нижче пояса. Обличчя залишалося кам'яним, але в золотих очах уже жевріло щось небезпечне. — Я переодягаюся.

— Переодягаєшся, — повторила Серафіна з легкою, майже ніжною посмішкою. — У кабінеті. Опівночі. Після того, як твоя наречена влаштувала публічний скандал і втекла.

Вона склала руки на грудях.

— Каеле, любий. Я розумію, що ти молодий і гарячий, але навіть для тебе це… надто прямолінійно. Двір і так уже шепочеться. А тепер ще й це. Ти хоч уявляєш, що скаже Люціан, коли дізнається?

Каел стиснув щелепу.

— Ти просто втрачаєш голову, — м'яко перебила вона. — Я ж попереджала. Ця дівчина — стихійне лихо. Вона вже зробила з тебе посміховисько за один вечір. А тепер ти дозволяєш їй… що? Тягати тебе в ліжко прямо після публічної образи?

Рушник у руках ледь не загорівся від жару, який він ледве стримував.

Саме в цей момент двері спальні тихо скрипнули, і вийшла Вікторія.

Халат був накинутий навмисно розхристано — один бік сповз із плеча, пояс ледь зав'язаний, мокре волосся розпатлане, на шиї ще червоніли сліди від гарячої води. Вона виглядала так, ніби щойно вилізла не з ванни, а з дуже бурхливого примирення. Віка зупинилася в дверях, зіпершись плечем об одвірок, і кинула на мачуху сонний, задоволений, майже лінивий погляд.

— О… — протягнула вона хрипким голосом. — Ваша Високосте. Вибачайте, що перервали. Ми… трохи захопилися.

Серафіна повільно повернула голову. Відкрила рота. І закрила.

Вікторія повільно пройшла до Каела, стала так близько, що її стегно торкнулося його, і ледь чутно, але достатньо голосно для мачухи прошепотіла:

— Наступного разу хоча б замкни двері, любий. А то вся родина буде заходити по черзі.

Вікторія підняла очі на імператрицю і солодко, майже ніжно посміхнулася.

— Ми вже все з'ясували. Дуже… детально. Тож якщо ви прийшли читати нотації — можете заощадити час. Ми трохи зайняті.

Серафіна кілька секунд просто дивилася на них. Потім її губи стиснулися в тонку лінію.

— Бачу, — тихо сказала вона. — Бачу, що зайняті. Тоді не буду заважати… молодому подружжю.

Вона розвернулася й вийшла, м'яко прикривши двері. Кроки в коридорі швидко затихли.

Вікторія ще секунду стояла, вдаючи ніжність. Потім різко відійшла від Каела, сплюнула на підлогу й тицьнула в нього пальцем.

— Будеш винен. Великий. Жирний. З відсотками.

Каел повільно видихнув і відкинув рушник на диван. Він пройшов до столу, сперся руками об чорне дерево й тихо, крізь зуби, вилаявся:

— Сьогодні я подарував Люціану найкращий шанс за останні п'ять років. Він зараз сидить і потирає руки. Скандал, ревнощі, «колишній», а тепер ще й імператриця бачила мене голим у кабінеті з тобою. Грандіозніше нікуди…

Вікторія підійшла до шафи, яку Каел чомусь тримав у кабінеті, ймовірно, саме для таких ось «вдалих» переодягань, і почала перебирати вбрання.

— До речі про меншеньких, — буркнула вона, витягаючи темно-зелену сукню. — Поки ти вештався, до мене заходив його щур. З вином і «щирим співчуттям». Бачив би ти його пику… «Добрий кузен» точно знає, що я злюся. І знає, що злишся ти.

Каел повернув голову.

— І що ти пропонуєш?

Віка кинула на нього короткий погляд через плече. Втомлений. І все ще з п'яною іскоркою.

— Повернутися… Зараз. Поки всі ще п'ють і шепочуться… З'явитися разом. Ніби нічого не сталося. Або, навпаки, — ніби сталося дуже багато. Саме так — дуже, дуже багато… І розтоптати маленьку гру Люціана на очах усієї цієї гнилої публіки.

Вона дістала другу сукню — чорну, з глибоким вирізом, — і кинула її на стіл.

— Яка з них більше підходить для «ми щойно жорстоко помирилися і тепер будемо всіх бісити»?

Каел мовчки взяв чорну.

— Моя ти лапочка…

Вони одягалися швидко й майже мовчки. Віка затягнула шнурівку сама, Каел лише раз допоміг їй із застібкою на спині — пальці на мить торкнулися шкіри, і він ледь не отримав від неї.

Коли двері кабінету знову відчинилися, у коридорі їх уже не чекала тиша. Далеко, з боку парадної зали, долинали приглушена музика й гомін. Каел простягнув їй руку.