Глава 11 Вино, піна і мокра катастрофа

Вікторія сиділа в кабінеті Каела, закинувши ноги на його стіл. Бордова сукня вже була зірвана й кинута в куток, на ній лишився лише той самий темно-сірий халат, який вона вкрала з його спальні ще вчора. Навіть медальйон — і той лежав на столі, на розкиданих по поверхні паперах. Волосся розтріпане, макіяж розмазаний, а в голові гуло від алкоголю й чужого шепоту, що досі лунав у вухах.

«Колишній».

Слово вилетіло з рота само. І тепер увесь палац знав, що майбутня принцеса вже встигла «стати жінкою».

Вона крутила в пальцях порожній келих і тихенько лаялася.

Двері відчинилися без стуку. Увійшов чоловік у сірому камзолі — той самий непомітний щур Люціана, якого вона бачила на прийомі. У руках — пляшка темного вина й чиста біла хустинка.

— Його Високість Люціан Драконар глибоко співчуває вашому… нервовому зриву, — промовив слуга рівним, майже співчутливим голосом. — Він просив передати, що деспотизм його кузена відомий усьому двору. І якщо пані Арден знадобиться будь-яка допомога чи просто розмова — двері Його Високості завжди відчинені.

Вікторія повільно підняла голову. На обличчі розквітла солодка, втомлена посмішка.

— Ой, який милий. Передай Його Високості, що я зворушена до глибини душі. І що його турбота про мене… дуже зворушлива. Особливо після того, як він пів вечора спостерігав за тим, як мене рвуть на шматки.

Слуга ввічливо схилив голову, простягаючи пляшку.

Віка взяла її. Розглянула етикетку. Дороге. Дуже дороге. Таке, яким зазвичай заливають образи.

— І ще одне, — м'яко додала вона, підводячись. — Перекажи кузену, що я завжди рада допомозі… особливо від тих, хто вміє так вчасно підставляти плече.

Вона зробила крок ближче. Слуга навіть не встиг зреагувати, коли Вікторія різко вихопила пляшку.

Чоловік зблід, щось тихо прошипів і швидко ретирувався. Вікторія витерла руки об халат і важко видихнула.

— Ідіоти... Усі до одного.

Вона вийшла з кабінету й пішла прямо до ванної кімнати східного крила. Двері зачинила, скинула халат і залізла у величезну мармурову ванну, яка досі пахла сандалом. Вода була гарячою. Майже пекельною. Саме те, що треба. Дороге вино прекрасно доповнювало картину, особливо якщо пити його просто з пляшки. Вона заплющила очі й занурилася по підборіддя.

Хтось тихенько увійшов: без стуку, без слів. Вікторія навіть не розплющила очей. Просто відчула, як чужі пальці торкнулися її мокрого волосся. Ніжні. Впевнені. Почали розчісувати, набирати воду, змивати залишки лаку й поту.

«Ну хоч одна нормальна покоївка», — подумала вона.

Пальці масажували шкіру голови, змивали мило, розплутували пасма. Віка тихенько застогнала від задоволення й повністю розслабилася. Коли волосся вже було чистим, чужі руки допомогли їй сісти рівніше. Вона нахилилася вперед, готуючись зануритися з головою…

І раптом побачила у відображенні натертого до блиску крана знайомі золоті очі. Вікторія завмерла: на краю ванни сидів Каел. Без мундира. У простій чорній сорочці із закачаними рукавами. Волосся трохи вологе. На обличчі — жодної емоції.

Вона кілька секунд просто дивилася на відображення. Потім повільно, дуже повільно вимовила:

— Подай рушник.

Каел мовчки підняв товстий темний рушник зі столика й простягнув їй. Вікторія ж схопила його за зап'ястя разом із тканиною й різко смикнула на себе. Важке тіло принца-дракона з глухим плюскотом звалилося у воду. Хвиля залила краї ванни. Каел виринув, відкидаючи мокре волосся з обличчя, і зустрівся з її втомленим, але абсолютно тріумфальним поглядом.

— Самодур притрушений, — буркнула вона, відсуваючись трохи далі, щоб між ними знову з'явився простір.

Каел мовчки стягнув уже наскрізь мокру сорочку через голову, скинув решту одягу й залишився сидіти з іншого боку величезної ванни. Між ними залишалося майже два метри. Вони сиділи мовчки кілька довгих хвилин. Пара клубочилася, закриваючи огляд. Але повітря, навпаки, стало тіснішим.

— Ти переграла, — нарешті промовив Каел. Голос низький, рівний. — «Колишній» не був у сценарії.

Вікторія знизала плечима. Вода хлюпнула.

— Імпровізація. Тобі ж треба було, щоб усі повірили. Повірили.

— Повірили. Навіть я.

Тиша знову розтягнулася.

Каел дивився на неї крізь пару. Його золоті зіниці були вузькими.

— Тож скажи мені чесно, Вікторіє.

Він зробив паузу. Вода між ними ледь колихнулася.

— Чи справді ти була з кимось до мене?

Вікторія кілька секунд просто кліпала. Потім її брови повільно піднялися, а в бурштинових очах спалахнуло чисте, майже ображене здивування.

— Ти… — голос зірвався на середній регістр. — Серйозно?.. — Вона різко піднялася, вода стікала з плечей, але їй було вже байдуже. — Після того, як я пів вечора грала тобі ідеальну істеричку, після того, як облила тебе вином при всьому дворі, після того, як твоя колишня з радістю мало не танцювала на моїй могилі… ти сидиш голий у ванні і питаєш мене про «колишніх»?!