Глава 6 Глядини-оглядини

Ніч тягнулася повільно.

Каел лежав на дивані в уже прибраному кабінеті й уперто дивився на зачинені двері спальні. Свічки давно згасли, залишивши лише слабке місячне світло, що пробивалося крізь пошарпані штори. У кімнаті все ще пахло випаленим чорнилом, пилом і тією безглуздою руйнацією, яку ця двонога катастрофа встигла влаштувати за кілька годин.

Вогонь усередині нього... мовчав. І це дратувало найбільше.

Каел повільно стиснув пальці в кулак і розтиснув. Шкіра на шиї, де вона його вкусила, досі відчувалася зайво чутливою. Його розум, який звик до чітких військових статутів, холодного розрахунку та передбачуваної психології ворогів, зараз уперто натикався на стіну повного нерозуміння.

Він, у принципі, не розумів людей. Для нього вони були крихкими, емоційними, занадто гучними істотами, чиї дії майже ніколи не підлягали логіці. Але Вікторія виходила за межі будь-яких стандартних інструкцій.

Він знову прокрутив у пам'яті ту прокляту схованку. Розбите вікно. Запах озону. Її постать із кинджалом і сажею на носі. Замість того щоб упасти на коліна чи хоча б тремтіти від жаху — як це робили всі нормальні смертні, — вона витріщилася на нього з викликом і почала сперечатися. У його світі це межувало з божевіллям або самогубством.

Тоді його внутрішній вогонь зажадав стерти цю аномалію раз і назавжди. Пальці потяглися до її зап'ястя, щоб обпалити ауру. Але варто було їхній шкірі стикнутися — і сталеві лещата, якими він тримав свою магію роками, просто розсипалися. Не через якесь там просвітлення чи дивне почуття. А тому, що його власна сила раптом вирішила визнати цю нестерпну злодійку своїм притулком.

Каел різко примружився в темряві. Порушення всіх систем безпеки. Це дратувало неймовірно. Його звір, який зазвичай вимагав тотального контролю або спаленої землі, раптом вщух від дотику якоїсь немічної авантюристки. Якщо імперська рада дізнається, що спадкоємець трону залежить від магічних витівок першої-ліпшої людини, його ж власні генерали піднімуть його голову на списах просто з принципу.

Він згадав ванну. Воду, що пахла огидним сандалом, її мокре волосся і цей дикий, хижий погляд зануреної по ніс істоти, яка замість страху шипіла на нього, як поранений звір. Люди зазвичай боялися того, чого не розуміли. Вона ж, здавалося, зовсім не збиралася замислюватися над наслідками своїх вчинків.

План тріщав по швах. Каел розраховував отримати керовану маріонетку для відведення очей імператорського двору. Натомість він запросив у власне лігво дикого звіра з відмичками замість зубів, який трощив меблі, кусався і ламав залізобетонні устрої його життя.

За вікном уже сіріло. У коридорі пролунали чіткі, відміряні кроки. Каел розплющив очі ще до того, як почулося коротке стукання. Двері кабінету відчинилися без дозволу.

Леді Селеста стояла на порозі в ідеально випрасуваній сукні, з ідеальною зачіскою і з таким виразом обличчя, ніби вже знала, що зараз побачить щось обурливе.

— Ваша Високосте, — голос був крижаним і чемним одночасно. Вона окинула поглядом кабінет, диван, на якому сидів принц у розхристаному мундирі, і зачинені двері спальні. Брова ледь сіпнулася. — Наречену потрібно готувати до першого офіційного сніданку з родиною. Імператор очікує появи невістки за столом.

— А батько, як завжди, — сама нетерплячість, — Каел повільно підвівся, розправляючи плечі. — Що ж... якщо така воля імператора, не смію змушувати його чекати.

Леді Селеста кивнула і безцеремонно рушила до дверей спальні.

— Пані Арден. Час підніматися. — Вона коротко, але наполегливо постукала у двері. — Вода вже нагріта, сукня підготовлена, і я не маю наміру слухати відмов.

Зсередини довго віяло тишею. Потім — глухий, сонний і сповнений чистої людської люті голос:

— Заходьте, кому жити набридло...

— Піднімайтеся, — леді Селеста навіть не змигнула. — Не змушуйте слуг робити це за вас.

Каел стояв трохи осторонь, дивлячись на зачинені двері. Вогонь у ньому мовчав. Але десь на задвірках свідомості з'явилося чітке розуміння: ця людська жінка була абсолютно нелогічною, незрозумілою і небезпечною.

І найгірше те, що він уже не хотів позбуватися цього головного болю.

Із-за дверей донеслося тихе, зневірене:

— Бляха...