3. Початок угоди

— Все настільки погано, що я вже починаю неправильно чути? — шоковано запитую.

— Ні. Ти все правильно почула, — чоловік відходить від мене.

— Так… Тоді поясніть усе. Я у відчаї, але маю хоча б розуміти, на що погоджуюся.

— Хочеш їсти? Чи, може, кави?

— Ні, дякую.

Я геть не розумію, до чого тут їжа.

— А от я вип’ю кави, — Деймонд прямує до кавомашини, що стоїть у кутку кімнати. — Ти поки сідай.

Я роблю, як він каже, і чекаю, поки чоловік приготує собі каву. Це займає кілька хвилин.

— Почну з того, що я не хочу отримати права на твоє тіло.

— Що? — здивовано дивлюся на нього. — Я про таке й не думала!

— Думала. Я бачив це у твоєму наляканому погляді.

— Гаразд. Думала. Але тоді поясніть, навіщо вам я в ролі дружини? З мене ніякої користі! Моя сім’я жадібна й зла. Я не схожа на першу красуню…

— Мені потрібно отримати акції однієї компанії, — чоловік знову дивиться на мене. — Але найбільший акціонер відмовляється їх мені продавати.

— Чому?

— На його думку, люди без сім’ї не вміють добре розпоряджатися грошима.

— Це ж дурня!

— От і я так думаю… Але я вже сказав йому, що маю дівчину, яку кохаю.

— Хто?

— Ти, — він дивиться на мене. — Нею будеш ти. Мені не потрібна справжня любов.

— Тобто… Ви оплачуєте мою операцію, а я натомість маю грати роль вашої дружини, щоб ви отримали акції?

Я озвучую висновок, який змогла зробити з його слів.

— Так.

— Але чому саме я?

— Бо ти хвора. Це буде ідеальним прикриттям того, чому я не показував тебе раніше.

— Хах… Ніколи б не подумала, що моя хвороба комусь стане в пригоді.

Деймонд розводить руками.

— Тоді я маю дещо уточнити, — нервово кусаю губу. — Яка ймовірність того, що мене можуть убити через те, що я ваша дружина?

— Гм… Відсотків шістдесят, що таке може статися.

Це багато. Я можу вижити після операції, але є ризик загинути через прізвище Вейл.

— Не хочеш бути моєю дружиною? — чоловік відкидається на спинку стільця.

Чорт! Важкий вибір: померти від пухлини чи, умовно кажучи, від кулі?

— Згодна. Шанси вижити в ролі вашої дружини значно вищі, ніж без операції.

Я помічаю усмішку на обличчі Деймонда. Йому смішно. Але мені — ні. Від цього чоловіка буквально залежить моє життя.

— Чудово! Договір буде готовий до вечора, — він схрещує руки. — Щойно підпишемо, угода набуде чинності.

— Гаразд.

Я опускаю погляд і знову кусаю губу.

Чи можна сказати, що я щойно погодилася на угоду з дияволом?

Ми мовчимо. Дивно сидіти й спостерігати, як Вейл п’є каву та курить.

— Ніколас відведе тебе назад до кімнати. Якщо захочеш їсти, просто скажи йому.

— Гаразд, — я встаю зі стільця.

— Щойно все буде готове до підписання, я прийду за тобою.

— Гаразд, — киваю на знак згоди. — Я можу забрати свої речі?

— Так, але зараз там немає медичних документів.

— Ви їх забрали? — дивлюся на чоловіка.

— Так. Операцію проводитиме найкращий лікар, тож я надіслав документи йому.

— Дякую.

Нехай це й угода, але я вдячна йому. На цей момент він єдиний, хто зацікавлений у тому, щоб я вижила.

До вечора я не могла знайти собі місця. Ходила кімнатою й не могла навіть шматка їжі запхати до рота, бо мене нудило від нервів.

Моє життя в одну мить має перевернутися з ніг на голову, тож важко не нервувати.

Деймонд Вейл, за чутками, дуже агресивний і злий чоловік. Я відчуваю від нього небезпеку, але поки що він мене не ображав.

Та чи завжди так буде?

— Дякую, далі я сам, — до кімнати заходить Деймонд, а за дверима, вочевидь, залишається охоронець. — Ти чого там стоїш?

— Нервую.

— Ти можеш відмовитися, — чоловік піднімає аркуші паперу. — Я тебе не змушую.

— Ні. Я повністю згодна, — впевнено промовляю.

— Тоді в чому проблема?

Я важко зітхаю, а потім прямую до нього.

— Це лише мої думки. Забудьте… Це контракт?

— Так, — він простягає мені документи. — Прочитай, а потім підписуй.

— Гаразд.

Усього три сторінки. Я читаю їх побіжно, бо перед очима все починає розпливатися. Останнім часом мені дедалі важче читати й фокусуватися на дрібних деталях.

— Є ручка?

— Звичайно, — він дістає її з кишені й простягає мені. — Шляху назад не буде.

— Я знаю. — легким рухом ставлю свій підпис. Підпис Деймонда вже стоїть на документі.

Ось і все. Тепер я офіційно залежу від Вейла.