Розділ 5

Едхард пішов. Правда, перед тим, як зникнути за пологом шатра, на хвилину застиг на порозі та обдарував важким пронизливим поглядом. Мабуть, вагався чи варто залишати на самоті свою новонабуту іграшку, тобто мене. Але, схоже, вибору йому не залишили. Те, що знайшов Вік, справді було важливим. Важливішим за мене.

Як тільки стулка намету опустилася і щільно припала до країв проходу, не залишивши навіть тоненької щілинки просвіту, я, нарешті, змогла перевести дух. Озирнулась ще раз. Зважилася підвестися з лежанки й тихо пройшлась по намету, уважно розглядаючи кожну деталь скупої військової обстановки. Жодних зайвих речей, марних дрібничок або улюблених предметів розкоші, з якими вінценосним особам так важко розлучатися.

Мій батько, наприклад, завжди брав з собою навіть у військовий похід улюблене ліжко з периною, золоті кубки, крісло і ще багато чого не потрібного. Чорний король виявився зовсім не таким. Намет Едхарда можна було з легкістю сплутати із житлом звичайного лицаря, можливо командира, але аж ніяк не правителя Горару. Це багато говорило про характер мого нареченого і натякало, що його буде не так просто обвести навколо пальця. Щось підказувало – Едхард мене шукатиме, не покладаючи рук, переверне Мізелью, осушить моря і розвіє пустелі... Загалом, не відпустить і крапка… Хованка під корінням дерева тепер зовсім марна. Чорний король – перевертень, його ніс зможе відчути мене навіть там. А як збити свій запах, я поки що не знала.

Щоб перевірити, наскільки мене охороняють, визирнула назовні, просунувши голову між двома полотнами, що закривали вхід. Натрапила на переляканий, але рішучий погляд блондина. Значить, Ед залишив стражника… Той хоч і боявся мене, а наказу ослухатися не наважився.

Зітхнула, посміхнулася страхітливо, з задоволенням побачила, як сіпнувся кадик хлопця, і сховалася знову. Ситуація здавалася безвихідною. Ці нишпорки швидко знайдуть мене, навіть уночі, у непроглядній темряві.

Сіла на лежанку та обхопила голову руками.

− Думай, Шані, думай! – подумки штовхнула себе. Смикнула за висохле пасмо волосся, насупилась. Мої локони знову були брудні, у них заплуталися дрібні гілочки та листя, а самі пасма звалялися на потилиці в ковтун. Точно відьма.

Болісно захотілося глянути на себе в дзеркало. Але оглянувши кімнату, я не знайшла нічого схожого. Втім, відполіроване до блиску срібне блюдо могло зійти за нього. Обережно підійняла овальну посудину, нерішуче заглянула у нього. Але одразу ж злякано відсахнулася.

Перевівши дух, знову підвела погляд і вдивилася у віддзеркалення. М-да… що сказати… я просто напрочуд потворна. До, загалом, не надто приємного вигляду додалися спотворення полірованого металу, і на мене дивилося огидне чудовисько. Я проковтнула грудку в горлі й почала вивчати своє нове обличчя. Який жах!

Плющ насправді спотворив мою зовнішність до невпізнання. Але що буде, коли спаде набряк? Знову пірнати з головою в отруйний кущ? Дурниці! Тоді на планування і саму втечу у мене не більше тижня. Я задумалась. Поклала назад на стіл блюдо, пройшлась по намету.

Рослини бувають різні, і небезпечні, і корисні, а найчастіше обидві властивості присутні одночасно. Ось як із цим плющем. З нього роблять відмінний засіб для лікування фурункулів… Та й мені він допоміг, правда, дуже несподіваним чином.

Іронічно посміхнулася сама до себе. Хто б міг подумати, що я буду радіти тому, що схожа на роздуту рибу-краплю? І тут мене осяяло! Я неймовірна дурепа. Як можна було про це забути? Це ж просто!

Фей-ірський перець – так-так, лісовий народець безліч рослин змінив магічно, ще давно, під час першої війни між фей-ір та драконами… Він відбиває нюх у тварин на кілька днів. За запахом і смаком його не відрізниш від звичайного, але рослина виглядає зовсім інакше. Можна було б його дістати... підмішати в кашу... Але як? Хто мене допустить до спільного казана? Та й перцю не маю. Крім того, як відбивати нюх у тварин, він більше ні на що не придатний. Хіба що красиві квіти. Але впевнена, якщо я, відпросившись у кущики у справах, повернуся з букетом ніжно-лілових суцвіть, перевертні відразу ж впізнають небезпечну рослину і змусять викинути бяку. Потрібно вигадати план.

За пологом щось стукнуло, бахнуло. Пролунав вигук блондина та тихий спокійний голос Едхарда. Повернувся, звірюга! Занадто швидко! Мурашки пробігли по плечах, волоски на шкірі стали дибки. Переляканим зайцем метнулась до лежанки й плюхнулася на неї. Встигла в останню мить. Коли король зайшов у намет, я вже сиділа струнко, склавши руки на колінах і спустивши ноги на підлогу. Нехай думає, що це я захекалася, поки намагалася підвестися.

– Навіщо встала? – з порога роздратовано буркнув.

Я знизала плечима, продовжуючи грати німу.

− Мої люди тут знайшли щось цікаве, Шенно...

Дивні інтонації у його голосі змусили напружитись. Я підвела погляд і подивилась на перевертня. Погане передчуття охопило серце – не на добро такий вкрадливий тон.

Перевертень підозріло щось ховав за спиною і свердлив мене незрозумілим поглядом.

− Впізнаєш? – здійняв брову.

На коліна впав мій мішок із речами. Серце бухнуло об ребра, підскочило до горла, а потім шубовснуло кудись униз.

Відхрещуватися не було сенсу. Він знав, чиї це речі. Просто чекав моїх жалюгідних виправдань чи спроб викрутитися.

– Так… – повільно потягла. − Це моя сумка.

Брехати було безглуздо. Цим я поставила б себе у скрутне становище і зробила тільки гірше. Адже мені потрібно заслужити довіру цього самовпевненого мужлая, інакше витівка з втечею піде прахом.

Намагаючись здаватися спокійною, простягла руку. Потрібно віддати собі належне, пальці майже не тремтіли. Едхард віддав обліплений брудом, сухим листям і дрібними гілочками мішок і з цікавістю подивився на мене. Докладаючи неймовірних зусиль, щоб не зважати на чіпкий колючий погляд, зазирнула всередину. Все було на місці. Трохи розкидане – ясна річ, речі оглядали – але, слава деміургам, ціле. На щастя, нічого, що вказувало б на мене, як на принцесу Шанталь, серед мого убогого майна не було. Щоправда, чернеча сукня явно давала зрозуміти, звідки я взялася в цьому лісі.