Розділ 2

Розбудило мене відчуття печіння. Шкіра голови палала, ніби її всю ніч стьобали кропивою. Спросоння важко було зрозуміти, звідки такий дискомфорт. У перші секунди здавалося, що я у своїй келії й ганебно проспала ранкову месу. Лише ледь помітне бентежне тремтіння, що причаїлося полохливою мишкою в затишному куточку серця, тліло розпеченим вугіллям.

Спогади поступово спливали в голові уривчастими картинками та повертали в реальність. І радість уже сміливішою хвилею затопила свідомість. Мені вдалося! Я таки втекла. Втекла, сховалась і перефарбувала волосся. Зляканий вигук зірвався з губ. Моє бідне волосся!

Рачки вибралася з укриття й акуратно крок за кроком, чіпляючись за порослий кущами схил, спустилася на саме дно яру. Прямо до дзюркотливого струмочка. Ранкова прохолода моментально залізла під вовняну сукню, прослизнула за комір, змусивши зіщулитися. Пересмикнула плечима і почала обережно розмотувати ганчірку. Дивитись, що під нею, було, щиро кажучи, страшно.

− Ох, великі деміурги, хоч би лисою не виявитися! − подумки звела до неба коротке, сповнене відчаю прохання, щиро сподіваючись, що воно цілком може служити щиросердою молитвою. Здається, фарбу я добряче перетримала. Розраховувала прокинутися до світанку, а зараз не менше десятої години ранку.

Чи то світлі, чи то темні деміурги таки допомогли. Волосся було на місці, але його стягнуло на потилиці та намертво склеїло. Рідка суміш барвника на ранок перетворилася на міцний і твердий цемент. Пасма, що вибилися із загальної купи, повисли жалюгідними бурульками, обліпивши плечі.

Глибоко зітхнувши, стала на коліна і, набравши в легені якомога більше повітря, занурила голову у воду. Зуби звело від холоду, заломило потилицю й перенісся. Натомість у думках остаточно прояснилося, а відчуття печіння відчутно притупилося. Обережно намацала долонькою найбільш постраждале місце і почала посилено скребти. Пальці одразу ж заклякли й через хвилину взагалі відмовилися згинатися, ставши схожими на усохлі лапки якоїсь тварини.

Хотілося заплакати від болю і відмовитися від цієї нездійсненної витівки, але я розуміла, що зроблю тільки гірше. Або терпіти біль і промивати волосся, поки весь барвник не зійде, або стригти його під корінь. Щоразу шкрябаючи потилицю, я відчувала, що шкіра на руках лопалася від крижаної води, перетворюючись на зморщену огидну ганчірку, але продовжувала терти доки не почала боліти голова. Тут я вже не витримала, витягла шевелюру зі струмка і сіла на п'яти, стискаючи в кулаку пучок мокрого волосся. Дуже хотілося вірити, що я зробила достатньо, щоб видалити всю фарбу. І не змогла не відзначити, що навіть мокрі пасма, потемнілі від води, мають попелясто-білий відтінок. Це неймовірно порадувало, і я вже оптимістичніше розглянула постраждалу шевелюру.

Задовольнившись оглядом, скрутила волосся в джгут, вичавивши залишки вологи, й загорнула в пучок на маківці, щоб не намочити сукню. Але коли, радісно посвистуючи дитячу пісеньку, підвела голову, ледь утрималася від крику. Причіпливий наспів миттю вилетів із голови. Звуки завмерли на губах, горло, наче стисло міцною рукою. З того боку струмка на мене дивився величезний дикий кабан. Його маленькі вічка свердлили мене, ніби дві розпечені вуглинки. Вологий ніс тремтів, а жовті бивні були забруднені чимось червоно-коричневим.

У роті миттєво пересохло. Я плюхнулася на попу і, допомагаючи собі ногами, почала повільно відповзати. Величезний звір схилив голову набік і уважно глянув на мене своїми круглими злісними оченятами. Я бачила, як наливаються кров'ю темні зіниці, і в них спалахує вогонь неконтрольованої люті. Попри свою напускну неповороткість, кабани дуже швидко бігають, і лютіших за них у нашому лісі не знайдеш.

– Ох! − Вирвався з горла здавлене зітхання.

Тварина плюхнулась у прохолодні води струмка і цілеспрямовано поспішила в мій бік. Гучні сплески розливались по лісі тривожним набатом.

– Ох! − Знову видихнула я і так-сяк підвелась на ноги, а потім, повернувшись до переслідувача спиною, поспішно почала підійматися нагору. Крутий схил із вологою глинистою землею розповзався під ногами. Я сповзала, падала на коліна, знову підводилась і вперто лізла вперед. Пальці, скоцюрблені від холодної води, погано слухалися, але страх гнав кров по венах, підстьобував і квапив.

Я чіплялася за гілки й майже не відчувала, як тонкі стебла ріжуть шкіру долонь, лише злилася, що від крові стають слизькими. Тривожний сплеск обірвався на гучній ноті й затих. Серце підстрибнуло в грудях – кабан вибрався на сушу. Його загрозливе рохкання чулось все ближче і ближче.

Останні метри, здалося, я пролетіла. Знайшовши під ногами рівну поверхню, пустилася стрімголов у саму хащу, щиро сподіваючись, що хвиські гілки будуть заважати величезному кабану не гірше, ніж мені. Ховатися у своєму притулку не було сенсу, гострі бивні чудово справлялися з корінням та успішно підривали найстійкіші рослини. Мене могло врятувати лише зручне дерево, на яке швидко зможу видертись.

Мій переслідувач не відставав. Задоволене, сповнене азарту рохкання підказувало, що моя втеча тільки роздратувала вперту тварину. Я бігла, не розбираючи дороги, чула тупіт товстеньких ратиць, і за спиною виростали крила. Майже не торкаючись ногами землі, перестрибувала через стовбури та високі купини, оминала глибокі вибоїни та колючі зарості дикої шипшини. Поки, нарешті, не побачила омріяне дерево. Порятунок був такий близький. Заклично шелестів густою кроною, блищав крапельками роси, які не встигло осушити ранкове сонце, і вабив мене, наче чарівниці-серени заблукалих моряків.

Залишалося зовсім трохи до бажаної мети. Але небезпека виникла, звідки не чекали. Прямо мені на переріз із густих кущів виступив величезний воїн. Його меч виблискував у ранковому сонці загрозливою блискавкою. Рука в кованій рукавичці стискала руків’я міцно та надійно. Шляхетний воїн розгублено завмер. Я пронизливо скрикнула, помітивши краєм ока легкий помах меча. З останніх сил спробувала зупинитися, але підвела волога земля. Ліва нога послизнулася, підбила праву, я розпласталася на слизькому прілому листі й проїхала по ньому вперед, потрапивши в пишні розлогі кущі. Голу шкіру рук та обличчя обпалило вогнем. На очах виступили сльози. А за спиною пролунав передсмертний хрип мого невтомного переслідувача.