Розділ 24

До ночі ми об'їхали ще кілька сільськогосподарських угідь і вирішили заночувати у невеликій придорожній таверні. Господар закладу охнув від несподіванки, побачивши добре одягнених панів, низько вклонився і поспішив знайти для всіх місце та подати гарячу вечерю.

У той момент я все ж таки оцінила те, що лорд Монуа вирушив разом зі мною — мені не довелося ні за що платити. Так, грошей у мене все ще не було, але були коштовності. Нехай вони за документами і належали Роналду, навряд чи хто б не дорахувався каблучок чи сережок зі смарагдами, якби я залишила їх тут як плату за їжу та ночівлю. Не найкраща конвертація, але так я вирушала в подорож хоч би з упевненістю, що не буду жебракувати .

Але Тамаш своєю присутністю зберіг мої коштовності.

— Як же я хочу прийняти ванну, — прошепотіла я, піднімаючись разом із Ланою на другий поверх. Місця у таверні виявилося не надто багато. Переді мною розсипалися у вибаченнях, але не могли поселити одну. Моєю сусідкою цієї ночі стане Лана.

— Як я вас розумію, — промимрив дівчина, втомлено потираючи очі. — Мене й досі переслідує цей жахливий запах.

Вона зітхнула і повернула ключ у замку товстих дерев'яних дверей. Кімната нам дісталася невелика, але чиста та затишна. Ванни тут, звичайно, не виявилося. Зате були два ліжка з пахнучою свіжістю постільною білизною та м'якими подушками.

— Як добре, що я народилася пiвнiчнiше, — продовжувала бурмотити Лана, допомагаючи мені розплести волосся. — Не знаю, як жила б там, де на кожному кроці можна наступити на птаха. Або на корж лайна… Ой!

Вона прикусила язик, почервонiла. І квапливо додала:

— Вибачте, ваша світлість!

Я розсміялася, опускаючись на край ліжка і стягуючи з втомлених ніг черевики. А потім додала:

— Чудово тебе розумію. Ферми я теж не дуже люблю.

Лана насупилась, зависла на секунду, а потім різко відвернулася і почала готуватися до сну. І ось тут уже я подумки прописала собі потиличник. Ферма! Молодець, Аліно! І як це слово прозвучало місцевою мовою? До дівчини й так уже дійшли плітки про моє демонічне походження, нема чого їх підтримувати.

— Вам щось потрібне, ваша світлість?

— Ні, — я впала на подушку і натягла ковдру вище. — Тільки виспатися.

— Хай боги доглядають за вами уві сні, — з теплом у голосі побажала вона.

— І за тобою, Лано, — посміхнулася я, спішно занурюючись у солодке марево поки що неясного сновидіння.

Здається, там знову під ногами бігали птахи, що розводилися на фермі, відчутно пахло перегноєм, мукали величезні рогаті істоти, вкриті довгою шерстю. Щось середнє між коровами та яками. А я все щось записувала, звіряла, перевіряла...

Прокинулася так само різко, як і заснула. Ривком сівши на ліжку. Мені снилося щось важливе. Начебто прийшли відповіді на всі питання, які досі залишалися відкритими. Проте варто було розплющити очі, як відповіді розчинилися, не залишивши жодного відбитка у пам'яті.

Умившись і поснідавши, наш загін продовжив свою подорож. Ми все ще прямували на південь, а якщо точніше, на південний схід — до скель.

— Ваша світлість, ви ж збиралися рухатися узгодженою з лордом Фінгаром дорогою, — Тамаш вирішив порушити вчорашнє мовчання, порівнявши свого коня з моєю слухняною і навіть трохи флегматичною Сніжинкою. Він знову звично посміхався, ніби нічого раніше не сталося.

— Правильно, однак, шахти також є непоганим джерелом ресурсів. І нехай вони не під прямим керуванням лорда Фінгара... До речі, хто за них відповідає?

— Я, ваша світлість. Те, що видобувається в наших шахтах, завжди йде на продаж, бо найкращі майстри із золота та дорогоцінного каміння у Священному граді. Наше рідне королівство обрало саме таку політику.

— Чудово, — я відповіла раднику чоловіка променистою посмішкою, — значить, мені пощастило, що ви вирішили на кілька днів відмовитися від затишного ліжка на догоду сідлу та дорозі.

— Все ще не уявляю, що ви перевірятимете там, — поблажливо протягнув чоловік.

А я розгорнулася в сідлі і поцікавилася:

— Якщо шахти — ваша відповідальність, лорде Тамаш, дайте мені відповідь, як часто ви там буваєте?

— У шахтах? — здивувався аристократ.

— На поверхні поруч із ними. З перевірками робітників, видобутих матеріалів та інструментів.

— У мене для цього є довірені особи, ваша світлість, — знизав плечима радник. Вони розбираються з дрібними негараздами і без мого втручання.

Я так і чула між рядками: «І точно обійдуться без вашого».

Може, й так, але я не поради роздавати туди їхала. Крім того, що за цю невелику вилазку я хотіла зібрати уявлення про те, що відбувається на землях герцога і герцогині, моїм завданням було не тільки показатися простому народу. А ще й підготувати ґрунт для майбутніх необхідних та корисних реформ.

— Але можу сказати, що за цим приємно спостерігати, ваша світлість, — додав Тамаш, коли я вже вирішила, що розмова закінчена.

— За чим? — я все ще була занурена у спроби уявити, як у цьому світі взагалі можна добувати руду. Фантазія малювала то мультяшні кирки, то магічні вибухи, що пiдiймають вгору жили золота разом із пластами землі.