Розділ 23

Саме так почався огляд земель, що дісталися мені у спадок від Адель. Сніжинка піді мною повільно перебирала ногами, поблизу поселень наш невеликий загін рухався кроком. А ось проїжджаючи повз ліси та долини — капітан стражників рекомендував прискорюватися.

Я ще не була впевненим вершником, але з сідла поки що жодного разу не вилетіла, за що хвала місцевим богам. Але я б злукавила, якби сказала, що почувалася комфортно. Руки все ще хололи, стискаючи поводи, ноги німіли, а чоло покривалося потом. Така собі герцогиня з першого погляду. Навіть з конем нормально впоратися не може. Однак так явно швидше, ніж на кареті кривими дорогами. І це я навіть у розрахунок перехрестя Трьох Колодязів не брала. На ньому ми спішилися, пройшли узбіччям повз велетенські кам'яні споруди і поїхали далі.

Перша наша невелика зупинка була у селі Ніваль. Лана обіймалася з матір'ю та братом, а я виділила кілька хвилин на розмову з її батьком.

— Нам треба звірити постачання за минулий рік, — сказала я, звертаючись до старості і беручи до рук блокнот. — Ми можемо це зробити зараз?

— Звісно, ​​ваша світлість! — злякано озвався чоловік. — Одну мить, я принесу облікову книгу.

Я кивнула і залишилася чекати старосту, перегортаючи покриті дрібним почерком сторінки мого блокнота. Занадто багато варто було звірити. Але це було частиною нашої угоди з лордом Фінгаром. Він допомагає розібратися мені з тим, як усе тут влаштовано, а я вирушаю з перевіркою. Ми позначили найважливіші та найспірніші ділянки. Саме їх мені варто відвідати.

Просто готуйтеся, місцеві жителі, до вас їде ревізор! Сподіваюся, здобуті в універі знання також допоможуть.

— Я готовий, ваша світлість! — староста повернувся досить швидко, покликав мене жестом до високого обіднього столу з сірого дерева, зсунув убік посуд і з гуркотом опустив нереально великий талмуд на стільницю. — Ось, я вам ще чорнило приніс, якщо знадобиться.

Чоловік зніяковіло підсунув до мене крихітну дерев'яну миску.

— Добре, — я відключила емоції і зосередилася на ділі. — Для початку мене цікавить, яка кількість мішків із зерном для посіву вам прийшла тисячного року після битви богів?

Староста зашелестів папером, шукаючи відповіді. Я поставила наступне питання, роблячи позначки у себе в блокноті. Він знову відповів. А я знову спитала.

— Все, на цьому закінчимо, — пробурмотіла через двадцять хвилин, роблячи останній запис. Усі розрахунки старости зійшлися з тими цифрами, які дав мені лорд Фінгар.

Підняла очі і незрозуміло насупилась, дивлячись на те, як зблід чоловік.

— Вас щось турбує? — Запитала я, закривши блокнот.

— Чому за цим відправили саме вас, ваша світлість? — батько Лани небезпечно озирнувся у бік дверей, що вели на вулицю. — Невже це покарання за вашу допомогу нам? Ви тільки скажіть… ми… ми відстоимо ваше право та вашу честь.

Я на мить навіть дар мовлення втратила, відкриваючи і закриваючи рота, не знаючи, що й сказати на це запевнення. Батько Лани щойно відкрито заявив, що готовий влаштувати бунт, якщо мене принижують. За таке ж і голову можуть того… з плеч!

— Ні, що ви, — я посміхнулася якомога ширше. — Це моє особисте бажання. Хочу зрозуміти, як живуть люди, чим займаються, чи процвітають наші землі чи перебувають у занепаді.

Староста насупився. А потім тремтячою рукою стягнув з потилиці шапку, щоб притиснути її до грудей і низько вклонитися мені.

— Та хай бережуть вас боги, ваша світлість, — прошепотів чоловік. — Успіхів вам у всіх ваших починаннях.

— Дякую, — на душі потеплішало, і стало якось ніяково від його реакції. Тому я перевела розмову: — Нам уже час їхати. У вас є ще трохи часу, щоб поговорити з дочкою.

Староста кинув погляд у бік кухні, де Лана сміялася з жартів брата і обіймала матір. І похитав головою.

Я не стала наполягати. Йому видніше. А вже через півгодини ми залишили село за спиною, прямуючи у бік невеликих лісових угідь, що належали одному лорду, який поклявся у своїй вірності герцогу Етьєну.

Як я зрозуміла, король міг виділити землю будь-якому аристократу, нагородити титулом. А ось ці аристократи вже вільні були розпоряджатися землею на власний розсуд. Теж могли її комусь виділити за двох умов: «орендар» повинен поклястися у вірності та перебувати на щабель нижче загальної ієрархії. На території герцогства таких була лише декілька. Мабуть, не всі мали бажання бути сусiдами з Мертвими землями.

Тож зараз ми прямували до невеликих земель барона Шанта.

— Леді Етьєн, я не втомлююся вражатись вашою цілеспрямованістю, — зі мною порівнявся лорд Монуа. Він виглядав так невимушено, начебто виїхав на коротку прогулянку за стіни замку.

— Лорд Етьєн ще дивувався моїй турботі про простий народ, — відповіла я, не дуже радіючи тому, що цей чоловік ув'язався разом зі мною. Але з іншого боку, з цього теж можна було отримати зиск.

— І це теж, — підтримав він. — Ніколи б не подумав, що така юна леді має жаду до подібних речей. Ви істинно дочка свого батька.

Від цих слів мене пересмикнуло. Тому що подумала я насамперед, звичайно ж, не про короля. А потім опанувала себе та хмикнула.

— Не знаю, чи вважати це компліментом, лорде Монуа.