Розділ 21

Варто було залишитися без нагляду герцога, як я розвинула бурхливу діяльність, пішовши з головою в докладніше вивчення того, як насправді йдуть справи. І за кілька наступних днів вдалося дійти невтішного висновку: мені у спадок від Адель не дісталося практично нічого.

У неї не було своїх грошей, тому що жінці не належить займатися фінансами — всі заощадження були закріплені або за чоловіком, або за батьком.

Вона не мала майна. Жінці нічого не належало. Навіть сукні, якими була заповнена шафа, були власністю чоловіка. Про якісь масштабніші володіння взагалі говорити було безглуздо.

Навіть землі, в яких дівчина повинна бути господинею нарівні з Роналдом, їй не належали навіть на цю половину. Але при цьому я отримала від Адель статус, титул та вплив.

А це вже хоч щось. Із цим можна працювати.

До того ж мені вдалося дізнатися, що в деяких ситуаціях жінка все ж таки могла бути господинею якщо не своєї долі, то хоча б якихось грошей та земель.

До цієї категорії входили вдови та сироти. Я до жодного з цих пунктів не відносилася. Хоча в якийсь момент я навiть пригадала той лист від брата леді Мелані. Але потім жахнулася i відігнала від себе похмурі думки.

Я не стану бруднити свої руки в крові. Впевнена, є інші способи досягти бажаного. Залишилося їх лише знайти.

— Лано, нове завдання, — кинула я на ходу, вилітаючи з бібліотеки.

Камеристка не відставала. Вона, на мою величезну радість, непогано володіла грамотою. І тому навіть допомагала збирати інформацію. Як говорила сама дівчина, це батько її навчав.

— Слухаю, ваша світлість, — охоче відповіла вона.

Схоже, Лані теж набридло нудьгувати у покоях та парку. Отже, вона з радістю кинулася допомагати мені в тій гонці, яку я влаштувала.

— Дізнайся, хто з радників лорда Етьєна відповідає за господарства, — наказала я. — Хочу зрозуміти, як справи з сільським, лісовим, рибним промислом… Хто відповідає за торговельні шляхи, і з ким зараз підтримує зв'язки герцогство. Можливо, потрібно буде скрізь побувати, щоб скласти чітку картину. М-м-м, ще потрібні відомості про промисловість. Що виготовляється на території лорда Етьєна? І…

Лана бігла за мною з невеликим блокнотом та пером. Останнє витратило вже майже все набране чорнило. І решту слів дівчина буквально видавила гострим кінчиком.

— Зрозуміла, — відзвітувала вона. — Щось ще?

— Ні, йди. Я у парк. Знайдеш мене потім там.

— Так, я пам'ятаю, — Лана поспішно вклонилася і побігла коридором.

Я провела дівчину поглядом і посміхнулася. Не знаю, щоб я без неї робила. Такий обсяг інформації, що ми зібрали вдвох, одна б я точно за такий термін не потягнула.

Варто мені тільки визначитися з тим, що я все ж таки залишаюся в цьому світі, як справи пішли легше. Мені стало простіше миритися з думкою, що все змінилося. Тепер я не зовсім я. Але й відігравати роль Адель так, як того хотіла Піфаль, не буду. Я збудую своє нове життя зі своїми правилами. Благо статус дозволяє. Ще б закон дозволяв. Але, на жаль, законів у цьому світі не було. А якщо й були, то ніхто з них і тонесенького журнальчика не зробив. Були тільки правила та традиції, інформацію про які доводилося збирати по крихтах.

А ще мені було щиро шкода принцесу. Вона загинула від рук найманого вбивці, так і не подивившись світ, не проживши свого життя. Цього не мало статися. Але… сталося.

— Леді Етьєн!

Я вже бачила чекаючого мене під деревами Тамаша.

— Бачу, вам уже краще, — люб'язно відповіла я, скоротивши відстань між нами. Стражники, які йшли за мною тінню, зупинилися неподалік.

— Так і є. Дякую за вашу турботу, — променисто посміхнувся радник Роналда і перша на даний момент людина в герцогстві.

Ось з нього і варто витягнути ту інформацію, яку я поки що не змогла розкопати в бібліотеці та за допомогою Лани.

— Ну що, почнемо? — Натхненно запитала я, відповідаючи усмішкою на посмішку. — Сподіваюся, сьогодні ви мені довірите дерев'яний меч, лорде Монуа?

— О, я готовий вам довірити набагато більше, леді Етьєн, — озвався радник. — Але ж боюся, що сьогодні ми продовжимо вивчати стійки.

— Та годі вам! — Награно обурилася я і потяглася за тренувальним мечем, який стояв біля найближчого дерева.

Незважаючи на те, що це був лише муляж справжньої зброї, він важив досить багато. Руку відтягло. М'язова форма Адель залишала бажати кращого. Однією рукою його не втримаю.

Стійки... стійки... який у цьому сенс, якщо я не зможу їх виконати. Тож я обхопила одноручний меч двома руками, зігнула ноги в колінах і кинула погляд на лорда Монуа.

— Ось бачите, — насмішкувато протягнув мій викладач, — ви вже все забули.

— Перевіримо?

Радник герцога хмикнув, схопив другу зброю. І кивнув.

— Нападайте, леді Етьєн.

— Хіба ви не тренуєте мене захищатись вiд нападників? — Здивувалася я. — Нападником варто бути вам.

— Я вже казав, що вся ця витівка…