Розділ 20

— Лано, ти приносила вчора листи? — наступного ранку я підірвалася в сірим ранком, не в змозi більше лежати. І зустріла запитанням служницю, яка тихо відчинила двері до кімнати.

— Ох! — дівчина підскочила від переляку і, прикривши очі, притиснула долоню до грудей. — Ви не спите, міледі.

— Пробач, — щиро відповіла я і тут же посміхнулася.

Заснеш тут, коли напередодні з магією почало виходити. Та я півночі просто вертiлась, мріючи про те, чого зможу досягти за допомогою чарів. А решту спала неспокійним сном, у якому мені снилися польоти, магічні трюки та полум'я, яке підкорялося так легко, що позаздрити можна!

— Ні, — відповіла Лана. — Листів учора не було, ваша світлість. Ви очікуєте від когось послання?

— У тому й річ, що ні, — відповіла я, стягуючи з тумби гребінь і розплутуючи з його допомогою волосся. — Але в кімнаті був непідписаний лист. Чи зможеш дізнатися, хто його приніс і від кого вiн?

— Звичайно, міледі, — охоче відповіла вона. — Вам ще щось потрібно?

— Нi-i... так! — Я різко повернулася до Лани. — Дізнайся, де зараз герцог. І скажи, що я хочу говорити з ним.

— Звичайно, — вона вклонилася й поспішила лишити мене одну.

А я... я дочекалася, коли за нею зачиняться двері, і нетерпляче клацнула пальцями, вимовляючи заклинання. Наполовину розтанула свічка на столі спалахнула, а я розсміялася і закружляла по кімнаті, подумки плануючи свій  день. Підскочила до шафи, вибрала вбрання і, не чекаючи на Лану, почала збиратися.

— Ваша світлість, я все дізналася! — Вона повернулася до моменту, коли я вже заплітала волосся в щось схоже на французьку косу. — Ой, як гарно!

— Що там? — я встала з пуфу, намагаючись відшукати ті туфлі, які не просто підходили під вбрання, але ще й ломали мені ноги.

— Листів вам не приходило, у покої ніхто вчора не заходив, — відзвітувала Лана, а я завмерла і підібгала губи.

Тому що хтось у покої все ж заходив. Що, якщо це той самий убивця? Але навіщо йому підкидати мені записку з підказкою?

Щось не сходиться.

— А його світлість зараз перебуває у залі порад, — продовжила доповідати дівчина. — Говорять, королівська делегація їде пiсля обіду.

— Так скоро? — Здивувалася я, насупившись.

Мені здавалося, що перевірка, а це була саме вона, мусить затягнутися хоч би на тиждень. А тут… приїхали, поговорили та поїхали. Що заважало все листами обговорити? Враховуючи, що вони їх тут, мабуть, магією переправляють...

Точно!

Я подивилася на трельяж, де вчора лежало непідписане послання.

Якщо його перенесли сюди чарами, то ніхто й не міг про нього знати. А той, хто вбив Адель і якимось чином допоміг моїй появі тут, за словами герцога і його радника, мав якусь рідкісну портальну магію. Значить… Чорт! Ну і що з цим робити?!

— Знайди лорда Монуа, — звернулася я до Лани, — дізнайся, коли він зможе дати мені наступний урок самооборони.

— Чого-чого? — насупившись, не зрозуміла моя нова камеристка.

— Мечі, зброя, — перерахувала я, намагаючись взяти себе в руки пiсля приголомшливого ​​припущення.

— Зрозуміла, — вона кивнула і завмерла на місці, відкривши рота, але так і не наважившись запитати. Тільки під моїм поглядом здалася і злякано прошепотіла: — Ваша світлість, вам загрожує нова небезпека? Те таємне послання… воно могло бути від того, хто намагався вбити вас?

Я зітхнула і чесно відповіла догадливій дівчині:

— Не знаю, Лано. Можливо.

Покоївка підібгала губи, кивнула і поспішила повернутись до своїх обов'язків — вирушила на пошуки радника герцога. Хоча… якщо він разом із Роналдом у залі порад, то відповідь на своє питання я отримаю ще ой як нескоро.

Вирішивши не затягувати зі справами, я сама вийшла з кімнати і попрямувала у бік зали поради. Невідомо де Тамаш. Але й із чоловіком Адель ще варто поговорити.

Варто мені було опинитися в коридорі, як десь у пам'яті випливло обличчя Піфаль і її сварливий голос. Упевнена, зараз вона б сказала, що герцогині та принцесі не личить розгулювати по замку без супроводу служниці. Ось тільки за мною по п'ятах тягалися довірені воїни герцога. Вони нехай і не служниця, зате я не одна.

Я сумно посміхнулася і прискорила крок.

Роналд Етьєн справді засідав у закритому для жінок залі разом із послами королівської делегації. Я прийшла якраз до моменту, коли двостулкові двері відчинилися. Герцог вийшов першим, поруч із ним крокував один із приїжджих, вони про щось тихо перемовлялися.

Я вирішила поки що не встрявати. Але Роналд помітив мене й без того. Кивнув своєму співрозмовнику і, відокремившись від делегацiї, підійшов. Мої спостерігачі відсунулися на кілька кроків, як по команді.

— Леді Етьєн, — холодний вітальний кивок. — Що ви тут робите?

— Хотіла дізнатися, на яких умовах ви погодитеся звільнити одну людину, забрану під ваш прапор? — Прямо і без уворотів сказала я.

— Зараз не найкращий час для подібних угод, — тихіше промовив чоловік, кинувши короткий погляд у бік представників делегації.