Розділ 18

— Ну ж, міледі, сміливіше, — хлопець притримував під вуздечки спокійного коня біло-сірого забарвлення, погладжуючи його по морді. — Вона смирна. Найслухняніша з усіх. Повірте.

Сонце стояло в зеніті, легкий вітер ворушив листя дерев, неподалік дзвенів водою каскад.

Хлопець умовляв мене вже хвилин десять. Але я стояла осторонь, злякано дивлячись на цю махину на чотирьох волохатих ногах з копитами. Кобила теж на мене поглядала з сумнівом, дожовуючи пучок трави.

Здається, думали ми з нею про одне i теж — не бажали один з одним знайомитися.

— Гаразд, — я зібралася з духом і повільно ступила до коня.

— Ось так, міледі, — підбадьорив мене хлопчисько, якого поставили вчителем їзді верхи. — Підходьте. Почастуйте Сніжинку.

Він простяг мені половину яблука.

Я тремтячою рукою взяла плід, озирнулася на Лану, яка першу половину дня проводила в кімнатах для слуг, де її всьому навчали, а другу вже зі мною. Дівчина поки що не ділилася враженнями. Але, судячи з того, як горіли її очі, вона не шкодувала про зроблений вибір.

— Так, давай тільки руку ти мені відкушувати не будеш, — тремтячим голосом запропонувала я, простягнувши кобилі частування.

Та пирхнула, проковтнула траву і потяглася до мене. Втягла великими круглими ніздрями повітря і... наблизилася до руки.

Клянусь, я трималася з останніх сил! Але коли теплі мокрі губи мазнули по шкірі, здригнулася. Почувся хрускіт — це кобила забрала яблуко і тепер пустотливо їм хрумтіла, глузливо дивлячись на мене.

А я відчула себе останньою у світі боягузкою. Коня, щоб його, боюся! Ще до того, як залізла на нього.

Варто було тільки подумати про те, що мені на цю шафу якось видертися треба, як коліночки послабшали.

Аліно, зберись!

Я провела долонями по стегнах у вузьких коричневих штанах для верхової їзди і повернулася до хлопчика.

— Все чудово, міледі, — променисто посміхнувся він мені. — Спробуємо сісти у сідло?

— Так, — здалася я.

Від жіночого сідла я відмовилася. Їзда боком не вселяла мені жодної довіри.

— Добре, дивіться.

Хлопець підштовхнув до коня високу коробку.

— Дозвольте допомогти вам, ваша світлість. Цю ногу в стремено. Так. Тепер хапаєтесь за седло, ось за це. Так. Випрямляйтеся. Перекидаєте другу. І м'яко опускаєтесь, міледі. Тільки м'яко, щоб не пошкодити коню спину.

Я зчепила зуби. На спину кобилі я забиралася в якійсь прострації, виконуючи всі вказівки. І навіть була похвалена, після того як опинилася в розкоряку на цій дихаючій шафі.

А от коли мені вручили поводи, стало якось не по собі. Я намагалася запам'ятовувати все, що говорив хлопчина про те, як триматися в сідлі, як керувати конем. Але варто було Сніжинці зробити перший крок, як у мене всередині все обірвалося і в голові стало порожньо.

Видих! Видих, Аліно!

Права ж я якось отримала. Значить, керувати транспортом можу навчитися. Кінь такий самий транспорт.

Саме так я заспокоювала себе перші кілька хвилин, поки Сніжинка спокійно йшла рівною стежкою.

— Добре, міледі, добре. Сьогодні поки що кроком. Не варто поспішати.

Ось із цим я була згодна. Кататися на коні виявилося набагато складніше, ніж показують у фільмах. Там актори просто – хоп! Застрибнули в сідло і помчали! Ага, як же. Я, якщо так зроблю, на першому повороті звалюся і зламаю шию.

Не песимізм, як говорила Христинка, а здоровий реалізм.

Через півгодини я навіть почала отримувати задоволення. Сніжинка легко керувалася, повертала, коли я тягла в потрібну сторону поводи. І взагалі не демонструвала характер.

Озирнувшись, я знайшла очима Лану, яка смиренно тупала слідом, не залишаючи мене одну.

— Лано, а ти вмієш їздити верхи? — поцікавилася я в дівчини.

— Трохи, міледі, — зніяковіло відповіла вона.

— Думаю, тобі також варто навчитися. Адже тобі мене скрізь супроводжувати доведеться.

Лана підняла на мене очі, в яких читалося захоплення.

Ось кому треба на конях кататися!

— Скажіть, ви можете одночасно учити обох? — поцікавилася я у викладача, який теж йшов поряд.

— Звичайно, міледі, — підтвердив він. — З превеликим задоволенням.

— Тоді включіть у оплату навчання ще й моєї служниці.

Нехай герцог розщедриться. Уроки верхової їзди вимагатимуть значно менше вкладень, ніж зерно для людей. І нехай тільки спробує дорікнути мені цим. У відповідь для нього в мене вже стільки зібрано претензій, закачається.

Заняття тривало, а я вбирала інформацію, як губка. Наразі мозок мав працювати на всі двісті відсотків. До приїзду делегації зі столиці всі дні у мене було розписанi. Складалося таке враження, що герцог просто намагався зайняти мене навчанням, щоби не заважала під ногами.

Але, щиро кажучи, це мені було на руку. Сьогоднішнього ранку в мене було заняття з викладачем етикету. А ввечері я планувала засісти за книги з магії. Якщо вже Адель виявилася чарівницею, треба з цією навичкою розібратися.