Розділ 13

Гнів. Чиста іскриста есенція гніву розлилася по моїх венах. Я злилася на себе за таку реакцію. На герцога, що поставив хрест на Адель. І на Мелані. На останню за те, що вона так відкрито діяла.

Все це було не моєю війною. То була битва Адель. Це їй належало розбиратися зі своїм чоловіком, з його коханкою і з ситуацією, що виникла. Але мені так шкода ставало принцесу, що я нічого не могла з собою вдіяти.

Мало того, що вона половину свого життя пропустила незрозуміло з якої причини. Так тепер ще й повертатися повинна була в непроглядне пекло, яке обіцяло їй роль затвірницi після народження дитини.

Ні, це не було нонсенсом. Скільки таких випадків в історії мого рідного світу? Та у кожного другого короля були фаворитки та коханки! Були й королеви, які їхали в монастирі, потрапивши в немилість свого чоловіка. Загалом не новина.

— Міледі, — Піфаль нагнала мене в коридорі. — Я мусила вас попередити.

— Краще попередьте Адель, коли вона повернеться, — різко відповіла я, зменшивши крок. — Їй із усією цією ситуацією ще розбиратися.

Камеристка тяжко зітхнула та кивнула. Вона не стала висловлювати мені нічого щодо виступу з віялом. Натомість став дехто інший, коли гості знову повернулися до зали, а музика знову заграла.

Лорда де Віньо я не знайшла. Схоже, він вирішив піти, не попрощавшись. А ось його сестра, як ні в чому не бувало, стояла в оточенні якихось дам і весело сміялася.

— Що ви собі дозволяєте? — мене обдало холодною зневагою.

Повільно озирнувшись, я подарувала лорду Етьєну милу усмішку і, нахиливши голову, поцікавилася:

— Про що ви кажете, дорогий чоловік?

— Ви знаєте, про що я говорю, — процідив він крізь зуби. Зелені очі потемніли, на скроні пульсовала вена.

Яка реакція! Такої i дуель у нього не викликала.

— Ви про те, що брат вашої коханки викликав вас на дуель? — скинула я одну брову, спостерігаючи за його реакцією. — То до чого тут я? Мені здавалося, що саме мене ця ситуація взагалі не стосується. Ні?

Погляд герцога став ще важчим.

— Ви намагалися мене образити.

— Ні, любий чоловік, це ви мене образили, — байдуже знизала я плечима, роблячи ще один ковток вина. — Нагадайте мені, з ким ви провели перший танець?

Я задумливо підняла очі до стелі, а потім награно ахнула, притиснувши віяло до грудей.

— Ну звичайно ж! Не зі мною. Думаєте, це бачила лише я?

Роналд сіпнувся, його пальці стиснулися на моєму зап'ясті. Мене ривком потягли на себе, змусивши оступитися.

— Вам варто притримати язика, леді Етьєн, — прошипів чоловік мені на вухо. — Інакше будуть наслідки.

Не можна показувати страху. Адель від цього не стане кращим.

— Думаєте? — я підвела очі, витримавши повний злості погляд. — А мені здається, що це вам варто притримати себе, лорде Етьєн. Як би лиха не сталося.

— Ви погрожуєте мені? — легке здивування промайнуло на обличчі герцога.

— Застерігаю, — відповіла я. — Якось занадто багато помилок ви робите останнім часом. Не боїтеся, що це вам відгукнеться?

Я вивільнила руку з його хватки. І відступила на крок.

— Вам є що ще сказати? — знову начепивши маску холодності, спитав чоловік. — Чи ще чимось дорікнути?

— Хочу тільки захопитися тим, наскільки добре ви знаєте мову віяла, — кинула я, намагаючись вгамувати тремтіння в руках. Але вино в келиху постійно намагалося мене видати. Я відставила його на найближчу поверхню.

Злість, яку випромінював герцог, здавалося, можна черпати ложками. Я відчувала її шкірою і якось болісно нею насолоджувалася.

— Потанцюємо, — кинув герцог, простягнув мені руку.

Це було не питання. А наказ.

Хотілося знову побризкати, показати характер і окатити чоловіка водоспадом зневаги. Та мелодія, яку почали награвати музиканти, просто не дала відмовитися.

Динаміка кастаньєт наростала, звідкись з'явився бій барабана, вплелися співи скрипки.

І я схопилася за протягнуту долоню, першою ступивши в центр зали. Мене різко крутнули, ривком притиснувши до кам'яних грудей. Вибили повітря з легенів. Чоловічі пальці стиснули стегно і штовхнули назад.

Крок. Крок. Крок.

Я дивилася тільки у вічі герцогу, слухаючи музику і намагаючись перехопити ініціативу в танці. Якоїсь миті мені це вдалося. Усього на мить я виявилася ведучою, ковзнула руками по плечах Роналда і штовхнула його назад. Лише один крок. І він зрозумів, що втратив контроль.

Рука на моєму стегні перетворилася на камінь, пальці вп'ялися в шкіру. Але я посміхалася.

Коли Адель повернеться, вона не стане покірною вівцею. Піфаль допоможе. А я… я зроблю так, щоб її чоловік не ставився до неї як до меблів. Нехай принцесу я й не знала. Але жіноча солідарність підсміювалася над моїми спробами зміцнити становище леді Флемур.

— Ви погано вчились, — зауважив Роналд, повертаючи собi головну роль. — Вашим вчителям варто краще стежити за вашими успіхами, леді Етьєн.